Молитва – ліки для бездітних

Закінчення. Початок у №48
Важлива не мова молитви, а її щирість
Певно, повірити у чудодійність такого лікування важко, а тим більше, невіруючій людині. Тому ті, хто вперше чує про цю методику, ставляться до неї скептично і навіть саркастично. Але після відповідних занять змінюється світогляд, і людина починає мислити по-іншому.
– Молитва – це велика сила! – наголошує Микола. – А спільна молитва ще сильніша. Молитвою маємо підготувати енергетичне поле, щоб до нас прийшли світлі ангели. Коли під час молитви з’являється біле світло, тоді ангел біля нас. Ми вчимо навіть як наносити хрест. Темна енергія у людини на лівому плечі – там сидить темний ангел, а світлий – на правому. Саме правильним покладанням хреста відганяємо темного ангела. Присутність білого ангела дуже важлива у нашому житті. Краще говорити молитву своїми словами, бо найбільше “працює” та, яка від душі. Мова проголошення молитви – українська чи слов’янська – не має значення, важлива її щирість.
На Святій Горі Афон з благословення отця Макарія, настоятеля Свято-Пантелеймонівського монастиря, творив Ісусову молитву. І відчув біль у серці, та не осмілився сказати йому про це, хоча треба було. Потім розповів отцю Гавриїлу – це один із двох прозорливих монахів на Святій Горі Афон, учень відомого прозорливого монаха Паїсія. Він виправив мене і навчив, як правильно її говорити, а це всього п’ять слів: “Господи Ісусе Христе (вдихаючи і уявляючи Спасителя), помилуй мя (видихаючи)”. Чому не мене, а “мя”? “Мя” – це не я, а пропускати через себе. Дуже важливо постійно творити Ісусову молитву – це добре і для здоров’я, і для справ та роботи. Ми можемо її говорити, проектуючи на дитину чи іншу людину. Але Ісусову молитву говорять у душі, а не вголос.
Найкраще нас усіх захищає Богородиця, навіть коли маємо великі гріхи. Треба дивитися на Її образ і читати молитву “Богородице Діво, радуйся”, допоки не з’явиться тепло в душі або відчуття, що очі Богородиці оживають. Люди часто лякаються цього моменту, не треба – він благодатний.
До нас звертаються і такі люди, які ніколи не сповідалися і не причащалися, з ними, як кажуть, починаєш працювати з нуля. Наша практика приводить до висновку: щоб діти були здорові, вони мають зачинатися з розумом, тобто заплановано, а не “як получилось”.
Дуже важливо під час лікування відвідувати святі місця. Раніше з групою їздили у Молдову – там є стародавній скельний монастир, який відкрив мій товариш. А біля нього – водоспад великий зі святою водою. На території монастиря “совєти” зробили тракторну бригаду, яку ми великими зусиллями звідти виселили. Відновили монастир і там зробили музей, але вдалося добитися, щоб у Нижньому храмі відправлялися служби. Довго його вивчав, перечитав багато літератури й документів – і прийшов до висновку, що тамтешні монахи більше 1000 років тому лікували людей з багатьох країн і, головним чином, еліту. Особливо зацікавила одна печера, в якій відчув неабияку силу. Нині там є шість монахів і десяток послушників. Зараз частіше групами відвідуємо джерело Святої Анни біля Почаєва (Св. Анна, яка зачала у 53 роки, покровителька безплідних жінок), преклоняємося перед чудотворною іконою Почаївської Богоматері – це ціла церемонія із хресним ходом, молитвами і самим лікуванням.

«Штучні» діти не будуть здорові
Зараз поширений метод штучного запліднення, виношування дітей іншими жінками та ще ряд екстравагантних способів народження дітей. Відомо, що церква ставиться до цього упереджено, що, зрештою, не дивно, бо це справді виглядає не по-Божому.
– Такі діти не будуть здоровими, – пояснює біотерапевт Микола. – Лише Господь дає благословення на народження дитини. Це ціла лекція, яка пояснює, що таке зачаття дитини. Якщо говорити простіше, воно наступає тоді, коли трансцендентальна енергія (така собі червона ниточка) заходить з Космосу через голову, хребет, куприк до матки. Душа вибирає батька за чотири роки, а маму – за два. Якщо за цей час батьки змінилися, особливо, коли одружаться, трапляються викидні, загрози викиднів. Ось тоді ми вмовляємо цю душу, показуючи найкращі сторони нашого життя, залишитися тут. Чесно кажучи, майбутній мамі не розповідаю, як це роблю, бо людина своїм розумом не осягне такого, просто сприйматиме мене як неадекватну людину.
Зараз спостерігаємо чимало конфесійних протиріч – це дуже погано. Бог один і нероздільний, розділилися люди. Православні говорять, що істинна віра саме їхня. Це неправильно. Кожен іде до Бога через свою віру. Не можна говорити, що хтось неправильно молиться, а треба розуміти і поважати усіх, хто молиться Богу. Коли приїжджаю на Схід і заходжу у монастир, обов’язково хрещусь і кажу “Мир усім” – там бачать, що я віруючий. Наша Богородиця, Матінка Марія – це фактично та сама Гуані у буддизмі. Ми маємо знати, що кожен народ має свій шлях до Бога. Навіть тих, хто не вірує, теж треба поважати – це все одно Божі створіння. Дуже важливо цим людям донести, що ми народжуємося з волі Божої і так само помираємо.
На острові Цейлон зібрані монастирі з усього світу і усіх віросповідань. Вони дуже добре між собою вживаються. Настоятель усіх цейлонських монастирів, до речі, закінчив Московський університет, філософ, дуже гарно ставиться до всіх. Це єдине місце на землі, де ніхто не сперечається за віру, де конфесії між собою не ворогують.
Безпліддя – це не єдина проблема зі здоров’ям, яку лікує київський біотерапевт, адже, на превеликий жаль, хворіють зараз від малого до старого. Він відновлює стан людини після інсультів та інфарктів, попереджує ці хвороби. Піднімає опущені органи. Проводить очищення жовчних протоків від піску, каменів. Лікує селезінку, цукровий діабет, гормональні проблеми, пов’язані зі щитовидною залозою, лімфосистему, жіночі й чоловічі статеві органи. Напрацьоване лікування грудей, коли вже є вузли, а після операції своїми методами захищає від хіміотерапії. Лікує й хребтові грижі, пахові і пупкові – складніше. Проводить очистку крові для підняття імунної системи. А ще Микола допомагає при пологах.
– Ми застосовуємо й наші старі забуті методи, які називають козацькою магією, – ділиться одним простим рецептом. – Перед тим, як жінка має їхати у пологовий будинок, треба зварити два яєчка. Цю водичку перед переймами випити з молитвою “В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь”. Болі втихнуть, і перейми пройдуть добре. Коли мамі дозволять їсти, найперше треба спожити ці яєчка – буде добрий притік молока. В той час, як жінка у пологовому будинку народжує, у квартирі, де вона живе, треба відкрити усі вікна й двері і навіть вхідні – тоді пологи проходять швидко і безпроблемно.
Тим священикам, які попрікають мені таким лікуванням, кажу: “Зробіть школу цілительства, навчіть, як цілителям поступати, адже Спаситель сам лікував і учнів своїх учив. А ви нічого не зробили і не робите, лише дорікаєте”. Хто стоїть ближче до Бога, судити важко. Коли станемо перед Ним, тоді будемо знати.
Отець Гавриїл, грек за національністю, який сповідає лише монахів на Афоні, до речі, цього року висповідав і мене, сказав, що потрібно людині кожен день, аби бути з Богом – 15 хвилин читати Євангеліє, 15 хвилин щиро молитися і 15 хвилин говорити про Бога з іншою людиною, яка тебе розуміє.

Повірила – і народила дитину через 13 років
Звичайно, можна багато розповідати про лікування молитвами, бо лише щиросердечна віра у Господа зцілює нас (якщо Він хоче допомогти людині чи продовжити її дні на цьому світі, обов’язково підкаже лікаря), але найбільш переконливою завжди є розповідь тих, хто вилікувався сам. Лучани Оксана і Сергій не мали дітей 13 років, і ось рік тому дочекалися довгождану донечку. (Окрім цього подружжя, в Луцьку Микола допоміг ще двом парам. З етичних міркувань прізвищ не вказуємо, але якщо комусь потрібна консультація цих людей, їх телефон у редакції). До них і завітали в гості, де з “манежика” оченятами-гудзиками підозріло поглядало миленьке дівчатко – маленька розумничка Марійка. Найбільше цікавило, чи дійсно Микола допоміг цій сім’ї, чи, може, цьому могли посприяти інші методи лікування?
– Ніхто інший мені не допоміг, а лише Микола Сергійович, – відразу запевнила Оксана. – Хоча, признаюся, повірили йому не відразу. Вийшла заміж, коли закінчувала перший курс університету, навчалася ще й в іншому вузі, тому народжувати не могла – щоб не завагітніти, поставила спіраль, яку мала 3,5 роки. Після цього й виникли проблеми, хоча гінекологи говорили, що через рік-два у мене будуть діти. Чекали й нікуди не зверталися років чотири. Тоді вирішили, що все-таки треба їхати в Київ, де нам порадили один заклад. Там сперму вводять у матку уколом. Ця операція триває десь сім хвилин. Але й вона не дала результату. Опустили руки і знову нічого не робили років два-три. І десь через десять років спільного життя моя колишня співробітниця, яка мала такі проблеми і робила штучне запліднення у клініці Дахно, народивши після цього двійню, порадила звернутися туди. Поїхали, отримали там перелік аналізів, з якими мали до них повернутися знову, і в той час зустрічаю колегу, яка теж не могла довго завагітніти. Вона й порадила Миколу Сергійовича.
Познайомилися з ним в Луцьку – він тут періодично проводить навчання. Рік лікувалися, а результату ніякого. Можливо, не все робили, як він говорив. Я впала у розпач, бо моя знайома, котра порекомендувала його, уже народила. Ми це лікування закинули, перестали їздити до джерела Святої Анни. Нічого взагалі не робили, а чоловікова мама усе просила, щоб їхали до Києва. Не знаю чому, але згодом все-таки вирішила повернутися до Миколи Сергійовича. Ну щось потягнуло до нього і все. Знову почали лікуватися. Він не дуже багатослівний, і я наважилася запитати: буде якийсь результат чи ні?
“Якби знав, що не буде результату, не допомагав би вам. Бачу людей і знаю, що у вас будуть діти”, – почула у відповідь. Коли їздила з групою в Молдову, там проходили таку церемонію, як купання біля водоспаду вночі. І якось сфотографувалися. На фото побачили, що наді мною, наче сонечко, а всередині сонця, ніби місяць молодий. Дівчата йому показали знімок, я не знала цього, а він сказав, що скоро завагітнію. Там ночувала одну ніч у печері на спеціальному камені, який лікує жіночі хвороби.
Мій чоловік до цього всього ставився спочатку скептично й насторожено, хоча ми віруючі люди. Лише десь після четвертої зустрічі він переконався, що треба продовжувати. Можливо, розмови із Миколою Сергійовичем на нього подіяли – він змінився. Може, якби усе відразу робили так, як потрібно, то й вагітність настала б раніше. Микола Сергійович дуже цікаво поєднує теорію з практикою – це ціла наука. Хоча до цього часу я так і не зрозуміла, як завагітніла.
Він возить по святих місцях, люди купаються у святих джерелах. Вперше, коли заходила у воду в січні, було дуже страшно. Молилася. Три рази занурилася, і нічого не сталося. А було, що в кінці листопада занурювалася з нежиттю, “закладеним” горлом, а на ніч не було ні одного, ні другого. Є такі люди, які ні влітку, ні взимку не можуть зайти у святу воду – не знаю, може, у них аура забруднена.
Це лікування своєрідне, яке справді нас змінило. Зараз, коли Микола Сергійович буває у Луцьку, ми зустрічаємося, він оглядає нас усіх трьох, і ми йому вдячні за все.
Від себе лише додам, що Микола дуже допомагає церкві у рідному селі Малин на Рівненщині. А ще він відбудував печерний монастир Циново у Молдові, церкву в селі Санжари на Полтавшині, а також долучився до будівництва інших храмів в Україні.
Ольга ЖАРЧИНСЬКА

• Нравится
•