«Як я не хочу тебе втрачати!»

Мені, як мужчині, важко і незвично писати сповідь-розповідь про свою любов, але чоловіки, як і жінки, теж бувають різними.
Ми познайомилися з нею не випадково, я чув про неї, а тому зав’язати дружбу було не важко. Перша зустріч відбулась в барі-ресторані, а далі все краще і краще, все частіше і частіше. Ми мали багато спільних думок, задумів, хоча професії у нас різні.
Незважаючи на те, де ми зустрічалися, чи вдома, чи на природі, нам було завжди затишно, мило і добре. Ми були щасливі, тому що, напевне, кохали одне одного. Чудовий відпочинок удвох на морі за кордоном, на Світязі закарбувався глибоко в пам’яті і серці.
Але, як часто буває в житті, чим більше маєш, тим більше хочеш. У нас сім’ї, діти, рідні, друзі, у нас немає нічого спільного, крім кохання і дружби. І це, напевно, стало причиною погіршення стосунків, схололи почуття. У нас майже однакові характери, часом гострі і різкі, і дуже рідко – поступливі: “Моє має бути завжди зверху”. Вона не може і, головне, не хоче зрозуміти, що разом нам буде дуже важко жити, практично неможливо. Це вже буде сім’я, зі своїми певними особливостями, яка скоро, як це буває, розпадеться. Їй за 30, мені – за 40. Вона живе з батьками, які мене добре знають, її діти ніколи не скажуть на мене “тату”, а мої ніколи не простять їй того, що я пішов до неї. Вона має (мала) все: повагу, любов, підтримку, допомогу, розуміння і кохання, не маючи одного – мене постійно в своїй хаті. І це стало для неї головним: “Або я – твоя жінка, або – ніхто.”
Мені дуже важко, практично неможливо її переконати задуматись і не руйнувати наші стосунки, дружбу, любов. Ставати на коліна, втрачати роботу, повагу і обростати плітками, приниженнями, живучи в невеликому місті, я не хочу. Хоча мужчині теж треба періодично зоставатись наодинці, щоб “охолонути” і розібратися з думками.
Виходить, що безкорисливого кохання не буває і в жінок. Їм теж швидко набридає одна й та ж любов, ніжність і повага.
Вона перестала дзвонити, шукає причину, щоб не приїхати на зустріч, а може, вже знайшла нового, чергового “друга”, бойфренда.
Жаль, дуже жаль мені за тим, що я втрачаю. Але вирішувати їй, і Бог їй суддя, хоча і згрішили ми перед ним, а можливо, любити – це не гріх… Бажаю їй кращого за себе.
Ваш вісниківець

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>