Цікаві факти із життя та смерті патріарха Володимира (Василя Романюка)
Продовження. Початок у №47
17-літнім вступив до лав ОУН
У юнацькі роки Василь Романюк цікавився українською історією та літературою. Його світогляд формувався під впливом праць письменників Богдана Лепкого, Андрія Чайківського, Михайла Могилянського, Михайла Драй-Хмари… Ці літератори не тільки своїми творами, але й активною громадянською позицією щодо відстоювання національних інтересів українців у Польщі, заслужили любов і повагу в народу Західної України. Книги Василь брав у сільській бібліотеці товариства “Просвіта”, що була тоді в Хімчині. Можливо, ці духовно-релігійні фактори, а можливо, той особливий гуцульський характер (як писав у “Хроніках Опору” про патріарха історик Валентин Мороз: “гордий, недовірливий до чужого, а найперше – незалежний”) були визначальними у становленні Василя Романюка як особистості.
“Радянізація” краю після приєднання Західної України у вересні 1939 року до Радянського Союзу, каральна політика влади, окупація фашистською Німеччиною у 1941-му привели юнака до лав Організації Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери – сили, яка реально протистояла обом агресорам.
Зі спогадів односельця, члена ОУН-УПА, політв’язня Петра Підлетейчука: “Першими членами ОУН в селі були Андрій Стефурак, Василь Романюк та Петро Сеник. Вступили вони до лав ОУН десь у 1942-1943 роках”. Василеві Романюку тоді йшов вісімнадцятий рік.
З огляду на розмах національно-визвольного руху на західноукраїнських землях під час та після Другої світової війни, важко було знайти українську родину, яка б не допомагала повстанцям або члени якої не брали б участі в антифашистському й антирадянському русі опору в лавах ОУН-УПА. Тому радянська влада, після повернення на ці терени в 1944-му, продовжила каральну політику, розпочату ще в 1939 році.
«Червона мітла»
Не оминула “червона мітла” й родину Романюків. У липні 1944 року Василя заарештовують під час проходження комісії у військкоматі. У постанові про арешт від 14 липня 1944 року вказується: “Оперуповноважений 2-го відділення 2 відділу УНКДБ по Станіславській області старший лейтенант державної безпеки Мурашов, розглянувши матеріали про злочинну діяльність Романюка В.О., які поступили в УНКДБ, знайшов, що Романюк є активним учасником ОУН – бандерівського напрямку в с. Хімчин. (В організації виконував обов’язки кур’єра-зв’язківця, займався збором коштів для ОУН і проводив серед населення антирадянську агітацію), постановив піддати його арешту й обшуку”. 26 вересня, після двох місяців допитів, було оголошено вирок Військовим трибуналом військ НКВС Станіславської області: “Піддати висилці на каторжні роботи терміном на 20 років з… конфіскацією усього майна”. Згодом вирок був пом’якшений до 10 років позбавлення волі. Василя Романюка засудили на основі ст.54-1 “а” та ст. 54-11 КК УРСР, які передбачали відповідальність за “контрреволюційну діяльність”, “зраду батьківщини”, “за пропаганду або агітацію, яка полягає в заклику до повалення, підриву або послаблення радянської влади чи до вчинення окремих контрреволюційних злочинів”. Разом з Василем були засуджені як “буржуазні націоналісти” ще семеро жителів села Хімчин – А.Стефурак, П.Романюк, Т.Підлетейчук, Ф.Скоропанюк, В.Остафійчук, П.Ільницький та М.Солиджук. Ось так чинила “народна” влада першої у світі країни селян та робітників з усіма непокірними, що наважились відстоювати свої національні погляди, віру, свій край.
Згодом, у 1971 році, Василь Романюк напише: “Моє дитинство було настільки пролетарським і архібідняцьким, що ніяким мікроскопом не побачиш в ньому найменшої рисочки буржуазних ознак. І от мене, сина селян-бідняків, що не мав на той час навіть середньої освіти, не був ознайомлений зовсім з радянським законом, арештовують 12 липня 1944 року як буржуазного націоналіста. Не в лісі зі зброєю в руках, а у військкоматі, куди я з’явився добровільно на виклик”.
Олександр ВАХРАМЄЄВ
Далі буде
| Comments: |
