Майстер змурував сотні печей

У поїзді ще не старий чоловік жалівся своєму сусідові: “Збудував літню кухню і вже втретє шукаю майстра, щоб зробив мені піч. Дві попередні  зліпили на халяву... З однієї  весь час дим на хату йшов, а другу дружина “заплювала”, казала, що поки витягне бляху з печі, аж спина мокра, – така нерівна всередині. Довелося розкидати, бо ще й малувата була”.
Дійсно, хороший майстер завжди в пошані. Слава про нього йде по усіх навколишніх селах. Карпо Корець із села Сукачі Старовижівського району на Волині – знаний пічник. Сорок шість років він вправно володіє кельмою, знає, яка цегла найкраща для печі.
– Хто мене навчив майструвати? Та сам. У двадцять років зробив першу пічку своїй сестрі Надії в Кукуріках. Відтоді й інші почали запрошувати до роботи, – розповідає Карпо Єфремович. – Адже як в селі без печі? Я навіть помітив, що в райцентрі Стара Вижівка багато людей, які будуть власні оселі, обов’язково роблять в літній кухні піч. Тобто народ повертається до дідівського господарювання, до натурального.
А про те, що хліб домашній смакує всім, багато розповідати не треба. Дружина Карпа Корця Надія додає, що в їхньому населеному пункті кожна господиня щотижня замішує тісто. В магазині ті буханці все тоншають і тоншають, а от вдома яку захочеш, таку хлібину і спечеш. А для хазяйки успіх залежить від доброї печі.
– Мабуть, не один майстер, коли приступає до роботи, запитує саме господиню, яку їй піч змурувати, – каже пані Надія. – Наприклад, як на мене, то потрібно, щоб вміщалося з десять буханців хліба та кілька бляшок, коли печеш свіжину. І щоб всередині вона була гладенька-гладенька.
Карпо Єфремович вже й не пам’ятає, скільки пічок за сорок років змайстрував. Десятки, сотні? Зізнається, що мурував їх у багатьох навколишніх селах, особливо в Сукачах. То зараз вже здоров’я його підводить, пережив три складні операції, тож куди братися за таку важку роботу? А бувало, що дружина тижнями не бачила свого чоловіка – одне замовлення наздоганяло інше.
– Згадаймо наших дідів, – продовжує майстер, – вони піч використовували ще й для лікування. Насипали на неї жита чи пшениці, застеляли домотканою рядниною і вигрівали собі кістки. Всяка “хвор” після такої сауни проходила, а про простуду відразу забували. То вже зараз люд на пігулки перейшов.
Пічник радіє, що й сьогодні серед молодих хлопців знаходяться вмілі майстри. Тобто давня прадідівська професія не зникне.
Марія ДУБУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО

• Нравится
•