«Ми – нащадки людоїдів»
Дослідник Голодомору Віктор КАНЧУРА
Про голодомор вже написано чимало, зібрано свідчення очевидців. Дослідник з містечка Любар Житомирської області кілька років працював у архівах Вінницької та Житомирської областей. Більшість документів зберігалися під грифом “Цілком таємно” і були розпорошені серед офіційної звітності у різних відомствах. Тому вишукувати доводилося дійсно по крупиці. Свій доробок історик оприлюднив у книзі, яку назвав “Нащадкам людоїдів”. Вже вийшло третє видання – значить, українці хочуть знати всю правду. Його висновки страшні та неоднозначні.
Діти зраджували батьків
Це не вигадка, а офіційні радянські документи: судові ухвали, таємні доповідні та різноманітні звіти. Якимось дивом вони збереглися в обласних архівах. Любарський дослідник знайшов документи, які приголомшують та шокують. Ось лише кілька прикладів:
“Ухвала Верховного суду Української соціалістичної радянської республіки від 16 жовтня 1932 року.
Розглянувши в порядку касаційного протесту справу з вироком Вінницького облсуду з ухвалою про Якименко Параску Андріївну, 40 років, селянку, середнячку. Засуджену до позбавлення волі в далеких місцях ув’язнення на 8 років з обмеженням в правах на 3 роки. За те, що вона з корисливою метою зарізала свого трирічного сина Кузьму та м’ясо міняла сусідам на крашанки. Виявив, що засуджена Якименко Параска в процесі судового слідства заявила, що вона зарізала свого сина за порадою попа Заболотного, коли звернулася до нього за допомогою з приводу голодування дітей (він їй відповів: “заріж одного і корми останніх”). Маючи таку заяву, суду належало цю справу відкласти та скерувати її для дослідування. Оскільки ідеолог цього звірського вбивства піп Заболотний, то основним звинувачуваним повинен бути він, а не фізичний виконавець вбивства Якименко Параска”.
– У суду навіть не виникає запитання, – розповідає дослідник, – хто довів нещасну жінку до цього божевільного стану. Адже винен не священик, а влада, яка забрала в людей харчі. І таких неоприлюднених документів зберігається в архівах ще чимало. Хоч у 1933 році радянська влада заборонила реєструвати смертність від голоду та приховувала голодомор від світової громадськості, чиновники писали доповідні, які не можна спокійно читати. Ось фрагмент таємного звіту секретарю обкому. Хочу підкреслити, що навіть у той страшний час знаходилися порядні люди, які не боялися казати правду.
“Ми поступово втягуємо у масову роботу на селах школи. Добре проведена робота з дітьми у селі К. Громада, де вчителі-комуністи. Багато (понад 10) дітей заявили про закопане й приховане зерно, яке відшукали й викопали. Винних віддали до суду. Але суддя, нарслідчий перетворили суд над тими, що закопували хліб, на суд над вчителями, на якій підставі вони втягнули дітей у цю роботу. Діти, мовляв, неповнолітні, їх не можна допитувати про такі справи. Крім того, вони вимагали, щоб учителі назвали всіх дітей, які виявляли закопуваний хліб. Таким чином вони, по суті, відіграли на руку куркулеві, тим більше, що й суд з незрозумілих причин відклали. Вивчення справи бригадою обласного суду за нашим дорученням виявило цілковито неприпустимою поведінку суду в цій справі. Справа буде розглянута на бюро, а поки що надіслана телеграма обласній прокуратурі і суду про їхні зняття”.
– Не важко здогадатися, що сталося з тими людьми, – продовжує історик. – А з українських діток також виховували Павликів Морозових.
Опубліковані документи з одного маленького району, який до 1937 року належав до Вінницької області.
Голову колгоспу забили і з’їли
Ще один жахливий документ – лист секретаря Любарського райпарткому до обкому КП(б)У про випадок канібалізму в селі Печанівка:
“Під час похорону в селі Печанівці одна селянка заявила про те, що “нам прийдеться всім так робити”, бо інакше з голоду повмираємо. В селі настрій надто поганий. В Меленцях колгоспники попухли від голоду: забили голову колгоспу і розподілили для їжі. Глитайня в районі розпускає чутки про те, що в усьому винні комуністи, що допустили до голоду. Прохаю надіслати для підсилення роботи групу комуністів для району. Секретар Любарського РПК Довжиків”.
На таких переконливих прикладах Віктор Канчура показує: довести людину до стану хижого звіра відносно легко. А щоб перетворити націю на бидло, потрібно вбити найрішучіших, найсміливіших, найрозумніших її представників. Далі – залякати грамотних, що залишилися, і організувати для “зачистки” голодомор. Виходить бидло найвищого гатунку. Ці вже будуть їсти своїх дітей та одне одного, бездумно зубритимуть твори “класиків та вождів”, мовчатимуть, коли їхніх синів заради божевільної ідеї “світової пролетарської революції” гнатимуть на смерть в афганські гори, африканські джунглі чи арабські пустелі. А ось з бидла відродити націю – процес довгий та непростий. Потрібно колоніальну економіку перетворити на національну, щоб яничари вивчили свою мову, а не мову колонізаторів. Але найголовніше – щоб виросло покоління, не обтяжене рабським минулим, яке має сміливість жити, а не підлещуватися до хазяїна.
– Коли мені кажуть, що сучасні українці – це вже інші люди, ніж їхні предки-людоїди, – продовжує пан Віктор, – то я пропоную уявити, що зараз у нас той самий 1933 рік. Огляніться на своїх знайомих, родичів, друзів. Чи немає серед них людей, які з’їли б вас, можливо, навіть із задоволенням? Чи впевнені ви у них? Чи не знаєте ви таких, що знову підуть у продзагони відбирати харчі у ваших дітей? Про всіх подумали? Отож бо й воно! А чи впевнені ви у собі? Муки голоду не всі годні винести. Адже і раніше жили в Україні ніби нормальні люди: знайомі, родичі, сусіди. Але після 1917 року не підтримали вони ні Грушевського, ні Скоропадського, ні Петлюру, ні Махна. Навіщо їм та свобода? Вони вважали, що просто їстимуть свій хліб. А вже через півтора десятка років вони жерли своїх дітей та гноїли одне одного у таборах і тюрмах. Згодом ті, хто вижив, не пішли за Бандерою, а їхні нащадки зовсім недавно не пішли за Чорноволом. Навіщо їм та свобода, коли дають ще трохи хліба? Нащадкам людоїдів ніколи не слід забувати добре відому істину: якщо люди міняють свободу на хліб – у них вже не буде ні свободи, ні хліба.
Вже 24 країни визнали Голодомор геноцидом
У квітні цього року, виступаючи на засіданні Парламентської асамблеї Ради Європи, Віктор Янукович заявив, що Голодомор 1930-х років не варто визначати як геноцид українського народу. “Це були наслідки сталінського тоталітарного режиму, ставлення до людей. Але визнавати Голодомор як факт геноциду стосовно того чи іншого народу, ми вважаємо, буде неправильно, несправедливо. Це була трагедія, спільна трагедія держав, які входили до складу єдиного Радянського Союзу,” – заявляв тоді Янукович. Подібне ставлення до Голодомору як трагедії, що відбулася через неврожай, і не тільки на території України, але й у російському Поволжі та Казахстані, є поширеним серед російських істориків та політиків, тоді як попередній український президент Віктор Ющенко присвятив багато часу міжнародному визнанню Голодомору 1930-х як геноциду українського народу. За п’ять років президентства Віктора Ющенка Голодомор визнали геноцидом 15 країн: Австралія, Грузія, Естонія, Еквадор, Канада, Колумбія, Латвія, Литва, Мексика, Парагвай, Перу, Польща, США, Угорщина та Ватикан, а всього 24 країни.
А “донецький” Президент, ще й гарант Конституції, порушив норми закону “Про Голодомор 1932-1933 років в Україні”, які визначають, що заперечення Голодомору як геноциду є протиправним. У статті 2 сказано: “Публічне заперечення Голодомору 1932-1933 років в Україні визнається наругою над пам’яттю мільйонів жертв Голодомору, приниженням гідності українського народу і є протиправним”. Дивуюся, які ми, українці, терплячі. На весь світ Янукович публічно принизив нашу гідність, а ми мовчимо. Невже в Україні залишилися тільки нащадки людоїдів і зовсім немає вільних від рабства людей?
Кость ГАРБАРЧУК,
Житомирська область
| Comments: |
