Змінила професію токаря на фермера
Чоловіки кажуть Тетяні Павлівні: “Ти на всіх машинах вмієш їздити, хіба що літаком не управляєш...” А вона жартома відповідає: “Якби його мала, то навчилася б і ним рулювати...”
І не дивно, адже жінка на “ти” зі всіма металообробними верстатами, запросто може відремонтувати будь-яку техніку. Саме знання техніки й допомагає їй фермерувати, бо ж багато машин доводилося самій складати з металобрухту.
З БАМу повернулася у село
Ще молодою дівчиною пов’язала вона своє життя із технікою. Вчилася, працювала на заводах токарем, спробувала і комсомольського хліба – за путівкою поїхала працювати на БАМ.
– В Устилузі вже й хотіла залишитися, обслуговувала п’ять верстатів, один з яких був французьким, тож мала гарні перспективи. Однак довелося у 1978 році повернутися в рідне село Скиби, бо ж були старенькі батьки, – розповідає Тетяна Павлівна. – Не роздумуючи, пішла працювати токарем в радгосп у суто чоловічий колектив. Зі всіма ладила, знаходила спільну мову.
Схоже, що жінці на роду написано бути з чоловіками – і на роботі, і вдома (разом з чоловіком Петром Васильовичем виховали троє синів).
– Маю ще й доньку. Вона у нас найменшенька, втіха, бо хлопці вже свої сім’ї створили, живуть окремо. Так і повинно бути. Тоді діти такі рідні, такі добрі...– переконана пані Тетяна. – А я, як бачите, сама, донька навчається в Луцьку. Чоловік помер шість літ тому. Це він мене намовив фермерувати, бо дуже любив землю, хоч за фахом будівельник. Мабуть, вдався у свого покійного діда з Нововолинська, який був заможною, трудящою та освіченою людиною.
Фермерське господарство “Калина” Храпчуни заснували у 1993 році. Спочатку хотіли взяти гектар-другий, щоб вирощувати овочі для себе. А їм у земельному відділі порадили орендувати аж сім. А згодом обробляли і всі 32 гектари землі. Сіяли зернові. Наживали техніку. Багато її, непотрібної, довелося реанімувати із металобрухту. Тетяна Павлівна і за зварювальника була, і за фрезерувальника, і за токаря, і за агронома, і за вантажника.
– Щось спрогнозувати в нашій державі неможливо. То зерно сіяли, то овочі, одне не вдавалося – бралися за інше. Коли ще Кравчук був президентом, тоді селянинові легше було, вони там, зверху, ще прислуховувалися до нас. Кредити можна було взяти, а тепер я про це навіть не говорю. Україна – не США, і не Німеччина чи Канада, де довелося побувати і побачити, як там хазяйнують. У них все спрогнозовано, наперед знають, за якою ціною куплять сільгосппродукцію. А я здаю цього року картоплю перекупникам і кажу: “Давайте на наступний укладемо договір”. А вони не хочуть. Тож селянин має чимало ризиків у своєму господарюванні, бо не знає, що буде завтра.
Із семи років – за кермом трактора
У Любомлі Тетяну Храпчун знає піврайону. Бо на місцевому ринку вона має свою торгову точку, де продає вирощене. Картопля і капуста, помідори та огірки, морква та буряки, навіть кавуни, які цьогоріч в неї виросли до 12(!) кілограмів, і дині – все натуральне, домашнє.
– Не раз думаю, скільки я сімей годую? Але хіба підрахуєш, – посміхається жінка. – Мені вже вірять на слово, тож стараюсь, щоб все було якісне. Сама вожу овочі на ринок, сама ними торгую. Як не виходить, підміняють сини. Правда, один поїхав на роботу в Канаду, каже, що в Україні не розбагатієш. Так і є. Є якісь кошти, дивись, треба солярку на весну закупити, на ремонт техніки виділити, а тут ще й одна площа землі заболоченою стала, довелося воду звідти відводити – і вже вітер в кишенях свище. Але і сидіти, склавши руки, не будеш. Хоч маю вже шістдесят літ, інколи здоров’я добряче підводить, а не можу без діла.
І Тетяна Павлівна показує нам своє господарство: ангар для зерна на насіння, приміщення, яке слугує їй за кузню, де зберігаються токарний та свердлювальний верстати, купи всілякого залізяччя. Далі за хлівами, в яких хрюкає, мукає, – кагати з капустою, картоплею, буряками. Поряд – каркаси теплиць.
– Коли не встигаю, доводиться наймати людей на роботу. Ось і зараз обіди тим, хто перебирає картоплю, готує моя сестра Люба, яка мешкає в Петербурзі і часто приїжджає до мене в гості, – розповідає. – А син обробив площі під новий врожай – ось так і викручуємося. Я переконалася, що фермерування нам допомогло тільки в одному: із наших хлопців виросли гарні люди – не ліниві, працьовиті, бо з семи літ вони вже вміли на тракторах їздити. Ніколи не шукали собі на голову пригод.
Тетяна Храпчун і надалі планує займатися овочівництвом. А от чи буде з того заробіток? Поки що на це питання в нашій державі ніхто відповіді дати не може...
Марія ДУБУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
Тетяна ХРАПЧУН
| Comments: |
