Лялька для… померлої дівчинки

Маю дорослого сина. І що того дня мене потягнуло в ляльковий магазин? Роздивлялася на прилавках буквально все: модельки автомобілів, зброю, конструктори, роботів, м’ячі. І тут мою увагу привернув хлопчик років дванадцяти, який прискіпливо вибирав… ляльку. Продавщиця ніяк не могла йому догодити: то сукня не така, то колір очей, то волосся. Врешті вона поцікавилася, кому і з якої нагоди має бути подарунок. І хлопчик, ніяковіючи, випалив: “Юлі. Вона чекає свою ляльку на кладовищі”.
Перша думка була – з дитям щось негаразд. Але тут підійшла його мама і перевела все на жарт. Вони вибрали ляльку-блондиночку й поспішили вийти з магазину.
– Але ж дитина не вигадала, – вихопилось у мене.
Ці слова, сказані їм у слід, зупинили жінку. Вона підійшла і тихенько шепнула мені на вухо:
– А ви впевнені, що хочете почути цю історію? Може, подумаєте, що і я божевільна?
Схоже, Ірина (так назвалася незнайомка) давно хотіла виговоритися. Бо дійсно, те, що я почула, не зовсім вкладається у голові.
Ця містична історія розпочалася шість років тому. Тоді Ірина з чоловіком Сашком придбали квартиру на околиці Львова. Попередні власники збиралися виїжджати з міста, тож просили швидше з ними розрахуватися.
Перші місяці у новому помешканні подружжя почувалося щасливим. Нарешті вони перебралися з тісної кімнатки у гуртожитку в простору квартиру! Але з часом почали відбуватися дивні речі.
Настала осінь. Сашко поїхав у відрядження. Ірина прокинулася серед ночі від якоїсь тривоги. Перед цим їй снилася чужа дитина, плач… Жінка встала з ліжка, аби випити склянку води, і з подивом помітила світло у ванній кімнаті. “Може, син ввечері забув вимкнути?”
Через кілька днів історія повторилася, за тиждень знову. Ірина вже точно знала, що останньою лягала спати і перевірила – світла ніде не було. Про свою тривогу вона розповіла чоловікові. Той уважно вислухав і запропонував освятити помешкання (вони ж в поспіху з переселенням ще не встигли цього зробити).
Як не дивно, і це не допомогло. Згодом Іра почала серед ночі прокидатися через крапання води в крані. А якось з жахом помітила, що у ванній закрито корок, напущено воду і в ній лежить… лялька.
Відтоді жінка втратила спокій. Щоночі з ванни долинав плюскіт води і лунав дитячий сміх. Вона розуміла, що втрачає здоровий глузд. Треба було щось робити.
Ірина вирішила розшукати попередніх власників помешкання. Вона згадала, що десь записувала номер домашнього телефону когось з їхніх батьків – про всяк випадок. Наважилася й подзвонила їм. З’ясувалося, що та сім’я, котра жила в злощасній квартирі перед ними, взагалі виїхала з країни.
Жінка будь-що хотіла їх розшукати, тож, не вагаючись, записала нову адресу й вже наступного дня вирушила потягом у Мінськ. Там її зустріли насторожено – впізнали. Але слово за слово, і господиня розповіла, що незадовго до їхнього від’їзду зі Львова у ванній втопилася їхня доня Юля. З того часу й почали коїтися дивні речі.
Усю дорогу додому Ірина думала над одним: як припинити нічні жахіття. Здається, за всю ніч й очей не зімкнула. А під ранок її взяв міцний-міцний сон. Вона бачила щасливу дівчинку, яка купала у ванній свою улюблену ляльку. І прокинулася від лункого дитячого сміху.
Ірина розшукала на кладовищі могилку дитини. Виявилося, мала померла у жовтні – якраз, коли й почалися коїтися в квартирі дивні речі. Жінка вирішила заспокоїти дитячу душу подарунком – і наступного дня принесла на могилку ляльку.
І що ви думаєте? Тепер ніхто вночі світло не вмикає і не відкручує кран з водою. Усе заспокоїлося. І щороку, напередодні роковин смерті Юлі, Ірина (тепер уже разом з сином) вибирає їй подарунок – найгарнішу ляльку-блондиночку. І несе на кладовище.
Світлана РІДНА,
Львівська область

• Нравится
•