Однокласницю відправила У… бордель

Після школи Інна не могла знайти постійної роботи. Перебиваючись кілька років тимчасовими заробітками, зубожіла так, що далі нікуди. Мешкала ж бо сама в крихітній квартирці, яка залишилась у спадок від покійної матері. Не змогла і заміж через ті злидні вийти нормально: чоловік трапився злодійкуватий і незабаром потрапив до в’язниці, а відбувши покарання, додому не повернувся. 
Якось на базарі зустрілася вона випадково з колишньою однокласницею Тетяною. Зовнішній вигляд жінок, а насамперед одяг, мав разючий контраст: Тетяна була в усьому дорогому, стильному, а Інна – в недоносках із “гуманітарки”. На диво для “солом’яної вдови”, заможна однокласниця не стала вернути носа, а навпаки, зраділа зустрічі, запросила у кафе, щедро пригостила смаковинками й співчутливо (з охами та ахами) вислухала історію нещасливого життя, яку, розчулена такою увагою, Інна щиро розповіла. Потому Тетяна втішила однокласницю й пообіцяла їй допомогти з роботою.
Справді, наступного дня вона прийшла до Інни з пропозицією поїхати до Москви:
– Там є непогана, тобто пристойно оплачувана робота прибиральниці в лазні. Не пошкодуєш! – запевнила, помітивши на обличчі Інни вагання. – І не затягуй з рішенням, бо таке місце порожнім ніхто тримати не буде!
Працювати в лазні Інні відразу здалося підозрілим. Пішла за порадою до старшої сестри. Та відмовляла туди їхати. Але ж обіцяні гроші, котрі будуть платити, не давали їй спокою, та ще й Тетяна приходила до неї щодня, спокушаючи іншими обіцянками та благами, що чекають у Москві:
– Я і квитка тобі на поїзд куплю, й одяг пристойніший дам, щоб не з’явилася  там старчихою, якою тут є і будеш, якщо не послухаєш мене!
Опиратися спокусам однокласниці, зрештою, в Інни забракло волі – вона погодилася. Тетяна обіцянок своїх не забула: не тільки квитка купила до Москви та принесла “шмотки”, а ще й торбу з харчами дала.
– На вокзалі тебе зустріне моя родичка, – напучувала її вже під вагоном Тетяна. – Вона все владнає!..
***
У Москві Інну справді зустріла середніх літ жінка й влаштувала мешкати в кімнатці, розташованій у тому самому будинку, що й лазня. Наступного дня до неї завітав приємної зовнішності та спортивної статури молодий чоловік. Він показав їй місце роботи й ознайомив з обов’язками прибиральниці.
– Наша лазня виключно чоловіча, – сказав насамкінець. – Тож, крім прибирання, клієнтам потрібно буде надавати ще одні послуги. Зрозуміло, за окрему плату…
Аж тепер Інна зрозуміла, чому такою щедрою була однокласниця і так переживала за її долю. Під цією лазнею був замаскований звичайнісінький бордель. Але відступати було пізно: документи забрала Тетянина “родичка”, грошей не мала ні копійки, та ще й сутенер пригрозив розправою за “неустойку”, мовляв, навіщо погоджувалась? Або плати відкупне (від суми, яку назвав, у Інни похололо в грудях), або відпрацьовуй місяць.
Мусила відпрацьовувати. Та коли скінчився той місяць, відпускати її ніхто не збирався. Почала просити “родичку”, котра, як виявилося згодом, була своє-рідною “комендантшею”: наглядала, крім Інни, ще за кількома “дівчатками”, що мешкали в тому ж будинку й надавали сексуальні послуги не тільки в уже відомій лазні, а й в інших подібних закладах, розташованих неподалік.
“Комендантша” хоч і не доводилася ніякою родичкою Тетяні,  проте землячкою таки була – до Москви колись приїхала також із Бердичева. Можливо, це й пом’якшило її суворе ставлення до своєї підопічної. Якогось дня після чергових слізних благань Інни вона віддала їй паспорта й всунула в руки грошей на дорогу.
– Щоб завтра тебе не було в Москві. І не здумай удома розповідати, чим ти тут займалася! – попередила.
Інна і не збиралася. Не тому, що боялася попередження чи Тетяни, котра прийшла до неї ще того ж дня, як та приїхала з Москви. Хіба таким похвалишся?
Від колишньої Тетяниної приязні до однокласниці не зосталося й краплинки. Вона нагримала на Інну за погану “поведінку” й стала вимагати свій “процент” за “працевлаштування”.
– Нема в мене ні копійки, – запевняла Інна. – Всі гроші забирала твоя “родичка”!
– Не може бути, щоб чогось не приховала від неї! – мовивши це, Тетяна безцеремонно обшукала Інну та її убоге помешкання. Нічим не поживившись, торговка живим товаром ще раз пригрозила своїй жертві розправою за довгий язик і забралася геть.
Інна важко переносила московські заробітки. Мала вразливу душу, в юності мріяла про світле кохання, щасливе сімейне життя, а тут розчерком злої долі стала повією. Полегшувати душевні муки  стала спиртним…
***
Тим часом у Москві правоохоронці “накрили” лазню-бордель. Серед затриманих опинилась і “комендантша”, а від неї ниточка завела слідство і в Бердичів – до респектабельного ловця наївних дівочих душ Тетяни. Тут уже російські правоохоронці діяли спільно з українськими колегами. Як наслідок, зуміли не тільки затримати торговку живим товаром, а й віддати до суду із переконливими доказами її злочинної діяльності. Тетяна, щоправда, вини своєї визнавати ніяк не хотіла.
– Я допомагала бідним дівчатам знайти гарно оплачувану роботу, витягала їх зі злиднів! – виправдовувалася під час слідства. Утім, на те, що її “допомога” привела кількох дівчат до психологічної травми, а Інну – до алкогольної залежності, щось розумне відповісти не змогла.
На суді Інна та ще одна Тетянина жертва, котра замість обіцяного кафе, де мала працювати офіціанткою, обслуговувала на великому московському  кільці водіїв-дальнобійників, виступили в ролі і свідків, і постраждалих. Тетяну було засуджено до п’яти років позбавлення волі та сплати компенсації за нанесену моральну шкоду дівчатам – 110 тисяч гривень.
Ігор Славич,
Житомирська область

• Нравится
•