Літературну погоду в Україні робить Володимир Лис

Більшість наших співвітчизників знають Володимира Лиса як народного синоптика погоди. Волинянам він відомий як провідний журналіст газети “Волинь-нова”. А ще Володимир Лис – драматург, письменник, автор п’ятнадцяти книг, з яких десять – романи. У 2008-му книга волинського письменника “Острів Сильвестра” стала переможцем конкурсу “Коронація слова”. Його роман “Століття Якова” цього літа переміг у номінації “Гранд-коронація” і визнаний книгою десятиліття в Україні, залишивши позаду твори інших вітчизняних письменників-лауреатів. Це серйозне визнання стало несподіванкою для пана Володимира і водночас подарунком напередодні ювілею, адже 26 жовтня талановитому письменникові виповнилося 60 літ.
У кабінеті над робочим столом на стіні прикріплено аркуш паперу з написом: “Усі позитивні думки лікують організм, а негативні його руйнують”. Це девіз Володимира Лиса, якому в його журналістській роботі завідувача відділу політики вистачає негативізму.
– Кажуть, письменник розпочинається з дитинства. Добре знаємо “Зачаровану Десну” Олександра Довженка. А де Ваша “Зачарована Десна”?
– Я народився на хуторі за два кілометри від села Згорани Любомльського району. Фактично там пройшло дитинство. За винятком того, що нашу сім’ю у 1951 році вивезли у Дніпропетровську область. Дядько мав зв’язки з УПА. Тому перші свої кроки я зробив на Січеславській землі, хоча того періоду раннього дитинства зовсім не пам’ятаю. Ми повернулися на Волинь на початку 1954-го. Допоміг родич, який працював секретарем сільської ради і зробив фіктивну довідку. Тому найперші, найяскравіші дитячі враження – від хутірського життя, яке не було тривалим, бо в грудні 1956-го батьків змусили переїхати в село. Коли мене на презентації роману “Століття Якова” запитували, як народився його задум, то я згадав слова свого діда, якому було за вісімдесят: “Як один день життя пройшло…” Думаю, як так: він же дві війни пережив. Очевидно, десь там на Поліссі і народжувалися задуми моїх майбутніх творів.
Найпершими вчителями у житті були дід, бабуся, вже потім – батьки. Дід був клятий до роботи. А яка в мене була бабуся! Скільки вона знала різноманітних історій, легенд, якихось оповідок та пісень. У пам’яті залишилися тільки уривки з того, що вона розповідала. Тато постійно щось робив, любив майструвати. Мама в мене невибаглива, аскетичних поглядів, часто казала: “Треба жить, як набіжить”. Тобто, як складається в цьому житті, не вимагати від нього неможливого. Але те, чого найбільше хочеш, то воно прийде обов’язково. Ще в мене був прекрасний учитель історії Сергій Маркіянович Савош. Я погано знав математику, але захоплювався історією, літературою, географією і, що дивно, астрономією. Мене завжди приваблювали і цікавили зорі. І досі зберігся той інтерес. Ще тоді не знав знаменитого імперативу філософа Канта про зоряне небо над нами і моральний закон всередині нас.
– Коли розпочалися Ваші перші літературні спроби?
– Я починав писати вірші ще в школі. Поет з мене не вийшов, але одружився на поетесі Надії Гуменюк. Перший прозовий твір надрукували в районній газеті у 1968 році. Був період драматургічний: у мене є п’ять театральних і дві радіоп’єси. Перший великий роман “Айстри на зрубі” написав у 1982-1983 роках, а вийшов він аж у 1991-му. Десять років я не видавався. Себе вважаю динозавром в літературі, адже досі пишу ручкою, хоча збираюся після виходу на пенсію освоїти комп’ютер.
– Уся Україна знає Вас як народного синоптика. Ваші прогнози стали популярними і неодноразово збувалися. Нарешті вийшла книга і на цю тему.
– У книзі “Таємна кухня погоди” розповідаю все, що мені відомо про методи дослідження погоди, як вона впливала на хід світової історії, чому ураганам дають ніжні імена, яким чином можна передбачити погоду.
– Ваш роман “Століття Якова” називають сімейною сагою.
– У цьому творі головний герой – столітній поліський дід Яків. Через його долю я намагався показати історію цілого краю. Цим романом зацікавилися перекладачі, але в мене вже був такий прецендент. Одне видавництво хотіло перекласти російською мовою роман “Маска”. Вони поставили умови: перенести частину подій у Росію, змінити сюжетну лінію. Тобто, це вже ставало комерційним проектом. А кожен мій твір – жива частина літератури, а не комерція. Від таких пропозицій я відмовився. Завжди писав щиро, інакше не можу. Адже література повинна показувати порухи людської душі і боріння людського серця.
* * *
Цілком згоден з оцінкою Оксани Забужко, яка в передмові сказала: “Направду добра книжка”. У мене своє враження про роман “Століття Якова”. Просто не лягав спати і не розпочинав писати це інтерв’ю з письменником, поки не закінчив читати. А на світі не так багато книг, які б не давали мені, читачу з багаторічним досвідом, спати.
Кость ГАРБАРЧУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО

• Нравится
•