«Двійнят глядіти набагато легше, ніж трійню»

Марія і Володя РАДЕВИЧІ з дітками

Нас тут зустріли гарно. Проте із розмови з Марією і бабусею стало зрозуміло, що це лише на папері легко захоплюватися народженням трійнят, а ростити їх ох як важко. Не дивно, що подружжя ви-рішило переїхати до батьків, які живуть кілометрів за 20 від Дрогобича. Тим паче, що Володю (чоловік Марії) звільнили з роботи, коли йому довелося тиждень допомагати дружині доглядати новонароджених. Начальник відверто заявив: “Я не збираюся годувати твоїх дітей”. Шукати  іншу роботу поки що не може – дружина не дасть ради стільком дітям.
– Їздила до доньки в місто, хоч у селі поле й роботи маю багато, бо вона не могла витримати сама. Чергували: вона раніше гляділа, потім – Володя, а я вже під ранок, – розповідає бабуся, теж Марія. – Без помочі неможливо справитися. Приїду до міста, а вона каже: “Мамо, по п’ять таблеток п’ю – плачі, крики, не витримую”. Забрала їх до себе, тут теж нелегко, але хоч місця більше і не сидять одне на одному. Марійка найбільше доглядає за дітьми, а я – коли маю час, а його в селі нема ніколи. Зять теж допомагає, а ще займається ремонтом, то вже за це чужим людям грошей не платимо. Я на городі, а коли вони всі почнуть плакати, чую кличе: “Мам, ходи, бо вже не можу”.
– Дуже тяжко і матеріально, і фізично, вам не передати, – жаліється молода багатодітна мама. – Двох глядіти було набагато легше. Коли всі троє плачуть, колишу всіх. Якщо двоє встало, а одно спить, колишу далі, бо не годна двох на руки взяти. А хлопчик  ще й нездоровий. Ні в нашій родині, ні в чоловіка не було близнят. Ми ніколи не думали, що стілько дітей будемо мати. Коли народила, то влада нам гори всього обіцяла. Але як до діла, то нічого ми не отримали. Хіба 3000 гривень, три м’які іграшки, квіти і торт. А нам на тиждень тільки на памперси і харчування йшло 2000 гривень, зараз – менше, почали трохи молочком годувати. Стоїмо в черзі на квартиру, бо та, що маємо, мала, зараз аж 783-ті. Кажуть, що нема грошей у бюджеті, щоб нам квартиру дати. А ще прислали виписку, що ми отримали 15 тисяч гривень, а скільки тратимо на дітей – ніхто не питає. Живемо на дитячі гроші. Собі уже не можемо нічого купити. Одягаємося із секонд-хенду. Там у день завозу за кілограм одягу просять 60 гривень, а ми чекаємо, доки подешевшає, тоді купуємо.

Сам на сам зі своїми проблемами

Найстарший у сім’ї Радевичів Володя – йому вісім років, двійняткам Вікторії і Вероніці – по п’ять, а Марійці – три, трійняток назвали Софійкою, Соломійкою та Олежиком. Коли Марія завагітніла, мала проблеми із грудьми, і лікарі порадили, що краще народити дитину, мовляв, де четверо, там і п’яте виглядиться, а здоров’я може поправитися.
– Якось донька приїхала і каже: “Мамо, сядь. У мене буде трійня”, – продовжує бабуся. – Я зразу почала таблетки шукати. Не знаю, як би вони вижили, коли б ми не допомагали. Ліжечко за 850 гривень робили на замовлення у Львові, а от візочок для трійнят аж 8 тисяч коштує. Одяг ще з тих діток трохи є, але старших треба одягати. Дівчаткам на другий рік у школу, а в нас прийнято на 1 вересня до сповіді йти у бальних сукеночках, а ще треба капчики, бантики і ще до школи скільки всього.
У Марії старшої – донька Марія одна, зате внуків аж семеро, якими, як і кожна бабуся, тішиться. З любов’ю говорить про всіх:
– Дівчатка з трійнят у нас веселенькі, проснуться – посміхаються, а Олежик серйозний – більше в тата і найстаршого братика. А наш Володя романтичний хлопчик. Якось він запитав у мами, яку вона каву любить, і на другий день нарвав квіток, зробив каву й канапку і поніс мамі у ліжко. Стілько малесеньких дітей глядіти – то є дуже важко, але нічого, дасть Бог – виглядимо, аби лиш вони були нам здорові. Надіятися на державну підтримку нема чого.
Зрозуміло, що батьки виглядять усіх дітей, тим паче, маючи підтримку бабусі й дідуся. Проте в Дрогобичі народження трійні – це чи не перший випадок. Тому влада мала б уважніше віднестися до проблем Радевичів, і гроші для виділення просторнішої квартири теж найти можна, потрібне лише бажання. При нинішній інфляції для такої сім’ї, аби лишень десять тисяч вистачило для всіх, бо наші тисячі уже перетворилися на папір. У нормальних країнах батько міг би заробити на сім’ю, ще й на няню, а у нас заробітків як кіт наплакав. Президент Янукович перед виборами палко обіцяв почути всіх. Усіх не треба, а от таких людей – його обов’язок почути й реально допомогти. Бо слова без діла нічого не варті.
Ольга ЖАРЧИНСЬКА,
Львівська область

• Нравится
•