З Америки в Україну повернулася мати-героїня

В Америку Віра Василівна Головій із Гути Ратнівського району поїхала слідом за дітьми. І хоча там уже були майже усі сини та доньки, втриматися, прижитися за океаном ніяк не могла. Бо куди не глянь, куди не піди – всюди чужина. Через вісім років бабуся таки повернулася додому.Виховала дванадцятеро дітей
Глянеш на бабу Віру – як сяє щастям, як радістю висвітлюють її очі – і відразу розумієш, наскільки люба та мила для неї своя сторона, Україна. Через усе її єство, у кожнім слові, клітиночці бринить-вихлюпує  хвилею любов. Слухаєш Віру Василівну – і захоплюєшся, бо не крає  словом свою державу, а леліє теплом.
Віра Василівна – мати-героїня. Народила дванадцятеро дітей. Виховувала їх, ще й на роботу ходила – то на ферму, то в ланку. Має двадцять три роки трудового стажу і двадцять чотири – по дітях.
В Америці проживав із сім’єю брат її чоловіка. Він і покликав родину до себе. Найперше поїхав син баби Віри Іван, а слідом й інші діти. Дев’ятеро спробували американського хліба. Подалася і мати за ними…
– Ой, дуже сумувала за домою, – розповідає бабуся. – Як мені трудненько там було. Поселили в квартирі. Привезли мені якогось старого дивана, потім стола. Як подумала, що  залишила вдома і  хату гарну, і все-все – серце краялося. Нікуди не вийти, ні з ким заговорити. Один дуб перед очима.
Жила вона у чотирикімнатній квартирі. Під одним дахом – дочка Галя з сім’єю, дочка Люба та син Петро. Каже, платили за помешкання 1250  доларів на місяць! Але відразу додає, що й заробляють там набагато більше, як у нас, і живуть люди значно заможніше.
– Таких сімей, як наша, я там не бачила, – продовжує жінка. – В Америці не живуть родиною, а всі окремо. Як мені було боляче від того, що не мала права доглядати своїх внуків. Тільки й чатувала, чи ніяка перевірка не йде. Бо якщо побачать, що доглядаю малечу, перестануть платити допомогу. Ох, краще й не згадувати.
«Каторга суворого режиму»
Щоночі Вірі Василівні снилися рідна хата, чорнобривці під вікнами (їх так любить!) і… хліб. Бо вдома з печі він такий смачний! І хоч в Америці, як говорить жінка, всяка всячина є в магазинах, хліб та булочки, що аж очі розбігаються, ні з чим не зрівняється смак і запах домашньої паляниці. Зізнається, не втрималася і там взялася замішувати тісто й пекти свій хліб.
Всякого набачилася наша героїня за океаном. Але своє гостювання в Америці бабця називає “каторгою суворого режиму”.
– Ні, там не погано для таких, як ви, молодих, – розчулено каже. – І вчитися доступніше, і роботою люди забезпечені. Культурна Америка, багата. Але то не для мене, пенсіонерки. Я там була, наче в тюрмі. Жила в постійному страху, що якщо не буде грошей, то викинуть з квартири, буду під мостом бомжувати... А тут, вдома, заспокоїлася, і страх десь подівся. Знаєте, як я вийшла з літака у Києві, думала, що на небесах. Настільки мене щастя та радість огорнули! Туди більше не поїду. Хіба на трошки – в гості  до дітей. Бо за ними таки дуже сумую.
За матір’ю стали повертатися на Волинь і її діти. Звістка про те, що Віра Головій вдома, швидко облетіла село та околицю. Бо знають її як мануального терапевта. І вже до неї йдуть і їдуть за здоров’ям.
– Господь дав мені такий дар, – не приховує бабуся. – Це не розум, не руки, це талант від Бога, щоб людину правильно зрозуміти, побачити і направити.
Валентина БОРЗОВЕЦЬ,
Волинська область
Фото автора

• Нравится
•