«Ти мужнієш, а я старію…»

Цю історію розповіли мені знайомі з Києва. Були свідками усіх подій, багато чого чули і бачили. Кажуть, драма ця завершилася півроку тому. На жаль, не щасливим казковим хепі-ендом…
***
Ігор був студентом одного із прославлених і найдорожчих вузів столиці. Татко-бізнесмен допоміг зі вступом, мама, бізнес-леді, у кишенькових грошах ніколи не відмовляла. Про таких ще кажуть – купався, як вареник у сметані. Друзі, машини, алкоголь, нічні клуби, закордонні поїздки…
В одні з таких відвідин спекотного Єгипту познайомився із жінкою. Спочатку звернув на неї увагу, бо землячкою виявилася. Потім зацікавився, чому одна приїхала. Жінка не метушилася, не кидала блудливих поглядів на чоловіків, завжди усміхалася. “Така спокійна і горда, – думав Ігор, розглядаючи незна-йомку. – Зовсім не схожа на всіх моїх дівчат. От би познайомитися.”
І вже наступного ранку на сніданку Ігор зачепив жінку. Здається, похвалив булочки, які вона хотіла спробувати. Слово за слово, ось і розговорилися.
Світлана, теж киянка, спочатку не сприймала Ігоря. Почувши, скільки йому років, лише хмикнула у відповідь.
– Хлопчак… Раджу тобі не крутитися біля мене. Дивись, скільки дівчаток гарних навколо. А мені вже 47…
– Нічого собі! – не зміг приховати свого здивування Ігор. – А я думав, вам щонайбільше 35.
І хоч як Світлана не впиралася, хоч як не відправляла залицяльника “підрости та змужніти” – Ігор не зважав. Йому сподобалася нова знайома. І він завжди звик отримувати те, чого хоче.

***
Відпочинок добігав кінця. Завтра вони вже будуть вдома. Ігор і Світлана сиділи, не криючись, у ресторані і трималися за руки. Обоє похнюплені, кожен у своїх думках.
Світлана порушила тишу перша:
– Так, я незаміжня, одинока. Але у мене двоє дітей – близнята. Дівчата твої ровесниці, їм теж по 20 років. Про яке майбутнє ти можеш говорити?
– А я тебе покохав, – вкотре вперто повторив Ігор. – Ти найкраща! Ну хочеш, я вуса з бородою відрощу – буду солідніше виглядати біля тебе?
– Боже, яка ж ти іще дитина! – засміялася Світлана і, кинувши через плече: “Не треба, Ігорю, не треба… Порозважалися і вистачить. Прощавай!”, – гордо покинула ресторан.

***
По приїзді Ігор витримав лише тиждень. Друзі крутили пальцями біля скроні, називали “ідіотом” і всі як один радили знайти хорошого лікаря, який би вставив йому мізки на місце. Не слухав. Вже за кілька днів стояв на порозі квартири Світлани із квітами.
І закрутилося. Чим більше Ігор дізнавався про неї, тим більше закохувався. Не зважав ані на її вік, ані на осудливі погляди дочок. Лише одне йому не давало спокою – як про кохану розповісти матері, якій 41 рік?
Зі Світланою про це говорити не міг: вона і так аж занадто хвилюється через їхні відносини. Щодня заводить одну і ту ж пісню: ми не пара, у нас немає майбутнього… З батьком Ігор ніколи не був у тісних стосунках, а мама, щось підказувало йому, скоріше за все його не зрозуміє. Єдиний, хто у сім’ї знав про секрет – дідусь. Він мовчки вислухав онука, скрушно похитав головою і нарешті вимовив:
– Ну якщо у вас така любов, тоді благословляю. Але якщо ти її покинеш – то я, напевно, одружуся на ній. Вона мені якраз роками підходить.
І дідусь красномовно підморгнув Ігорю.

***
Ніби всім на зло, Світлана із Ігорем зійшлися і почали жити разом. Він мусив влаштуватися на роботу, адже пережив страшний сімейний скандал. Розповісти батькам про справжній вік “дівчини”, з якою живе, хлопець так би і не зміг, якби не випадкова зустріч у магазині, де він зі Світланою і його мама зіштовхнулися просто ніс у ніс. Він потім жалівся друзям, що мати аж за серце схопилася, зрозумівши, що перед нею саме та “кохана дівчина” сина. А вже ввечері, тер-міново приїхавши додому, мав що вислуховувати від батьків. Не переконали, бо душа його тягнулася до Світлани. Тож, недовго думаючи, зібрав свої речі і, голосно грюкнувши дверима, повністю перебрався до коханої.
Минуло кілька літ. Останнім часом він все частіше став зустрічався із друзями без настрою, якийсь заклопотаний. Нарешті розповів, що Світлана і його мордує, і себе мучить. Ревнує, часто плаче. Відмовляється вірити, що він їй не зраджує і кохає по-справжньому.
І от серйозна розмова не забарилася.
– Так не може більше продовжуватися, – через силу почала говорити жінка. – Ти мужнієш, а я старію. Я тебе кохаю і бажаю щастя. Повертайся додому, до свого звичного життя, крути романи з молоденькими дівчатками, одружися, народіть діток…
– Не хочу, перестань, не говори так, – вмовляв Ігор.
– Мені на пенсію скоро, невже ти не розумієш?!
Світлана зійшла на крик, а потім, де і сили взялися, силоміць випхала Ігоря з квартири.
Цілий місяць хлопець поводився, як дурний. Він не слухав вмовлянь рідних, не зважав на прохання Світлани залишити її у спокої. Він чергував біля квартири, постійно телефонував і писав до сотні есемесок на мобільний. Жінка мусила зачинити квартиру і виїхати до родичів. Знала, що так буде краще, а Ігорю потрібен лише час усе зрозуміти.

***
І ось тиша. Світлана, виплакавши ріки сліз, вже спокійно повернулася додому. У той вечір сиділа перед телевізором – та чи бачила його? Думками була десь далеко. Раптом на вулиці хтось перелякано зойкнув. Вона вискочила на балкон і застигла у шоці. Ігор ліз до її квартири на п’ятому поверсі по водостічній трубі! Далі події розвивалися, як у якомусь страшному фільмі. Жінка внизу заверещала не своїм голосом, а вона чомусь по-дитячому міцно-міцно заплющила очі. А коли отямилася – її Ігор лежав горілиць на асфальті, неприродно розкинувши руки і ноги…
Юлія САВІНА,
м. Київ

• Нравится
•