На горі – фамільний склеп, а в болоті – царський скарб
За селом Серхів Маневицького району є цікаве і загадкове місце, яке називають Паніною горою. Тут колись був панський маєток, але зберігся лише фамільний склеп Софії Дунін-Вольської. А ще, кажуть, десь у серхівських болотах закопано царську казну. “Чорні археологи” вже цікавилися цією місцевістю.
Генерал хотів збудувати санаторій
Разом з сільським головою Петром Гузарем лісовою дорогою їдемо до Паніної гори. Сюди можна дістатися тільки в суху погоду. Далі пішки піднімаємося на пагорб. На найвищій точці – бетонний куб фамільного склепу.
– Старожили стверджують, що відставний царський генерал Дунін-Вольський з дружиною Софією переїхали сюди з-під Варшави у 1930-ті роки, – розповідає сільський голова. – Їм дуже сподобалися ці місця, а на березі озера, яке з тих пір називають Паніним, генерал навіть планував збудувати курорт, адже дружина була лікарем. З ними жила їхня дочка. Під час пологів вона та дитинка померли. Їх не захотіли хоронити на сільському цвинтарі, а тут на горі біля маєтку змурували склеп. Спочатку в ньому було дві труни: панська дочка та внучка.
Коли розпочалася Друга світова війна, то генерал пішов воювати і десь пропав. У Серхів уже не повернувся. Старожили ще добре пам’ятають, як в роки війни пані Софія лікувала не тільки серхівчан, але й радянських партизан та українських повстанців. Олексій Федоров згадував про неї у своїй книзі. Пані Вольська нікому в допомозі не відмовляла, тому мала неабияку повагу. Її ніхто не чіпав. Вона пережила війну, селяни їй допомагали, а коли померла, то похоронили у фамільному склепі.
– На постаменті стояло три труни: внучки, дочки та старої пані, яка набагато їх пережила, – продовжує Петро Гузар. – Склеп не був зачинений, і лазили сюди різні вар’яти, які панське золото шукали. Все поперевертали, кістки перекидали. Тому вхід довелося замурувати, щоб не тривожили покійних.
Ми шукали на Паніній горі залишки маєтку, але, на превеликий жаль, так нічого і не знайшли, навіть фундаменту не видно, тільки де-не-де проглядаються цеглини. І стоїть посеред серхівського лісу лише фамільний панський склеп. Навколо розрослася акація. Кажуть, що весь маєток був обсаджений цими деревами. Очевидно, пані Софія любила цвіт акації.
Солдати закопали золото при дорозі
Петро Гузар розповів ще одну інтригуючу місцеву легенду, яка у навколишніх селах передається з покоління в покоління уже майже сто років. Під час Першої світової війни в ці краї якимось чином потрапив кінний обоз з царською казною, нібито втікали вони від революції. Опинився обоз поміж двох боліт. Але несподівано розпочався наступ австрійців, тож солдати закопали в болоті при дорозі біля Серхова царське золото і майже всі загинули. Вціліло лише кілька людей, які точно пам’ятали місце.
– У нашому селі кілька років тому помер дід, який в роки війни потрапив у Казахстан в госпіталь, – розповідає Петро Іванович. – Якось в палаті з ним розговорився інший поранений. А коли дізнався, що той з Волині, то сказав таку фразу: “Якби мені потрапити в Серхів, то я знаю, де захована царська казна”. Але так і не признався, де саме той скарб.
Може, це й байка, але інтригуюча та приваблива для золотошукачів та романтиків. Кажуть, що місцеві мешканці шукали і неодноразово, але... Тож царський скарб ще десь лежить у волинському болоті.
Кость ГАРБАРЧУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
