Дівчина з глухого села стала фотомоделлю у Москві

Анжела Остапчук

Два роки тому московська філія німецької фірми “Лібхер”, що спеціалізується на будівельній техніці, проводила конкурс серед своїх працівниць “Міс офіс”. Узяла в ньому участь і вкраїнська полісяночка Анжела, котра працювала там перекладачем. Фотогенічна дівчина відразу потрапила в поле зору представників косметичної фірми “Ейвон”, які не минають подібних заходів у пошуках моделей для своїх рекламних світлин. Анжелі запропонували фотосесію, вона, звичайно, погодилася (бо яка дівчина не мріє проявити себе в такий спосіб?), і незабаром її обличчя з’явилося на сторінках московських гламурних часописів “Ліза”, “Міні”, “Добрі поради” та ін.
Чим же привернула увагу полісянка перебірливих московських зубрів фотореклами? Ясна річ, – є в Анжелі щось своє, притаманне вкраїнським кралечкам, за що міцно чіпляються чоловічі погляди та й жіночі – із вогником заздрості. А ще в неї розкішне волосся, тому й не випадково, що на одному зі знімків вона рекламує засоби для його догляду.
Мені випала нагода лише коротенько, по телефону поспілкуватися із моделлю-землячкою: Анжела була в дорозі й не змогла відповісти на мої запитання. Довелося задовольняти свій репортерський інтерес у її родичів, котрі мешкають у Залаззі (це село вже подивувало світ своїми талантами, виростивши майже десяток майстрів спорту, а тепер-от відзначилося ще й з такого боку).
– Після школи Анжела вступила до університету слов’янознавства в Рівному – на економічний факультет, вивчилася на менеджера, – розповідає її молодший брат Олександр. – Ще студенткою, вигравши творчий конкурс, побувала на стажуванні в Німеччині, де заодно вдосконалила знання німецької, яку непогано вивчила ще в школі. Це і допомогло сестрі влаштуватися в Москві саме в німецькій фірмі: спочатку перекладачем, а згодом і піднятися щаблями службової кар’єри. Тепер вона керує відділом, має на фірмі свій окремий кабінет.
– Як же все-таки потрапила Анжела до російської столиці?
– Там живуть наші родичі – материні сестра та брат. От Анжела після університету поїхала до них у гості та так і зосталася там…
– А Сашко, до речі, також цілий рік жив у Москві, – долучається до розмови батько Микола Остапчук. – І навіть до школи там ходив у восьмий клас!
– Чи мріяла в дитинстві ваша дочка про столичне життя? – звертаюся до глави сімейства.
– Не знаю. Але дочка в мене золота! Це не я кажу, а мої товариші по роботі так охарактеризували її. Якось заїхали до мене, сидимо, розмовляємо, а Анжела тим часом і їсти зготувала нам, і до столу запросила. Такою дочкою треба дорожити – сказали ще тоді… А коли я мусив терміново їхати з ними до Києва, то плакала за мною, прощаючись…
– Крім хазяйновитості, що ще в ній відзначили б?
– Розумна, їй подобається спілкуватися з людьми. А ще дуже любить читати. З Москви завжди з книжками приїжджає, і в Москву їх бере. З Німеччини – і то книжок навезла. Ми їй казали – краще б одягу гарного собі там купила, а вона сміється: мовляв, дійде черга і до одягу.
– А мешкає зараз у родичів?
– Та ні, наймає квартиру.
– Про свою роботу, приїжджаючи в село, розповідає? Планами на майбутнє ділиться?
– Робота в неї дуже відповідальна: налагоджує тісніші зв’язки з німецькими представниками, які контролюють виготовлення та експорт продукції. Це потребує ґрунтовних знань, тому Анжела цього року вступила на вечірнє відділення економічного факультету Московського державного університету. Поза тим, хоче вдосконалити ще й свою англійську. Нарікає на обмаль не просто вільного, а часу взагалі. “От якби в доби було не 24 години, а трохи більше – тоді, може, встигала б скрізь, куди хотіла”, – журилася якось.
Микола Шмигін,
Волинська область

• Нравится
•