Вишиває, пере, прасує, чистить картоплю дівчина… без рук
Віра Фещук
28-річна Віра Фещук із села Залісці Шумського району народилася без верхніх кінцівок. Коли батько побачив свою дитину у пологовому будинку, хотів накласти на себе руки. Лікарі пропонували матері відмовитися від немовляти, але, подолавши всі труднощі, родина Фещуків змирилася з непоправним, виховала доньку у любові й турботі, дала освіту, прищепила почуття оптимізму і справедливості.Лікарі радили віддати дочку
Віра Фещук, усміхнена симпатична дівчина, променилася приязню. На плечах мала кофтину, яка маскувала відсутність рук. У будинку Віра продемонструвала, що вміє робити ногами. Спритно брала пальцями правої ноги і прикладала до вуха трубку мобільного телефону, коли їй телефонували, вишивала, міняла диски у музичному центрі, перемикала кнопки телевізійного пульту…
– Вона вміє робити усе, – запевнила мати Антоніна Степанівна. – Чистить картоплю, прибирає у хаті, пере, прасує. А ось на землі трудитися їй важко.
Антоніна Степанівна і Петро Сидорович Фещуки не знають, що викликало доччине каліцтво, адже старші діти – фізично здорові люди, які подарували їм вісьмох онуків.
– Лікарі мене запитували, чи не контактувала я з якоюсь отрутою під час вагітності, чи не приймала сумнівних таблеток, – розповідає Антоніна Фещук. – Такого не було. Я все життя пропрацювала на фермі дояркою, чоловік – механізатором. З Вірою, напевне, так було призначено… Лікарі казали: віддайте цю дитину, хай виховує держава, дівчинка ні ходити, ні говорити не зможе. Віра справді не ходила до трьох років, лише підгуцувала… А потім сп’ялася на ноги. Підростаючи, полола бур’ян на городі, чистила, мила все у хаті…
У сім років батьки віддали доньку до першого класу. Школи Віра не відвідувала – вчителі приходили до неї додому. Писати навчилася так, що всі дивувалися: не кожен, хто має руки, так уміє. У її атестаті про середню освіту – лише відмінні оцінки. Здобути вищу освіту, навіть заочно, Віра поки що не може. Потрібно, щоб на навчання її хтось супроводжував, але старші сестри і брат уже одружені, мають свої клопоти, а батькам їздити з дочкою до міста не під силу.
Професійний макіяж – ногами
У Віри Фещук є багато друзів, і не лише у рідному селі. Влітку у компанії однодумців вона часто їздить до лісу, на ставок. Взимку брак спілкування віч-на-віч компенсує мобілка.
– Телефонують з Шумська, Тернополя, з-за кордону, – каже дівчина. – Обмінюємося враженнями про фільми, передачі, журнальні публікації. Я дуже люблю музику, найбільше – шансон. Там тексти житейські. Подруги часто заходять, просять накласти косметику. Завдяки журналам я роблю це майже професійно. Себе теж підфарбовую, роблю педикюр…
Віра часто буває у Тернополі. На ринку купує музичні диски, квіти у вазонах, нитки для вишивання. У місто її возить швагро. Дівчина має власний автомобіль “Таврію”, яку у 2004 році їй подарував губернатор Михайло Цимбалюк.
Вишивання – одне з найулюбленіших занять Віри. Вона чаклує над канвою з семи років.
– Вишивала спочатку хрестиком, а тепер імпровізую зі стилями, – каже дівчина. – Під настрій працюю швидко. Два рушники на весілля сестрі вишила за два тижні.
Вишиті Вірою Фещук рушники, серветки, подушки мають жителі Києва, Закарпаття, німці й американці. Всі, хто знається на цьому мистецтві, високо оцінюють її роботи. Слава розходиться далеко за межі Залісців, і бажаючі придбати вироби спе-ціально приїжджають до села, щоб зробити замовлення.
У дитинстві Віра наївно мріяла про те, щоб одного щасливого дня у неї виросли руки. Тепер такі думки у минулому, а мрія – цілком прозаїчна. Дівчина хоче комп’ютер з підключенням до інтернету. Можливо, у майбутньому комп’ютер стане тим засобом, який дозволить реалізувати більш амбітні цілі, пов’язані з навчанням, роботою, самореалізацією.
…Думка про те, що ця обділена природою дівчина живе більш повноцінним життям, ніж багато “нормальних” людей, не покидала всю зворотну дорогу. Наприкінці розмови Віра зізналася: “Маю зараз хлопця, здорового. Зустрічаємося п’ять місяців”.
Світлана Клос,
Тернопільська область
Фото автора
| Comments: |
