Побудував вітрову електростанцію

Петро Джугало – людина дуже неординарна. Про таких кажуть: сільський самородок, кулібін. У нього безліч чудових ідей. Та не лише у голові – вміє стільки всього своїми руками зробити! Біля хати чоловік поставив вітрову електростанцію, в поле виїжджає тракторцем власного виробництва, траву косить змайстрованою косаркою, навіть гній з хліва не вилками виносить – його вивозить і викидає на город сконструйований ним “літаючий поїздок”!Петро Ярославович мешкає у селі Лучиці Сокальського району. Каже, за життя освоїв багато професій. Він гарний столяр, добрий електрик, телевізійний майстер, знається на ремонті холодильників й іншої побутової техніки. Його тато теж був (уже відійшов в інший вимір) майстром на всі руки. Мабуть, від нього й передалися здібності синові.
– Колись я дуже цікавився електронікою, виписував різні журнали: “Юний технік”, “Моделіст-конструктор”, “Техніка – молоді”, “Радіо”, “Винахідник”, – розповідає лучицький кулібін. – Ще понад двадцять літ тому своїми руками зібрав тракторця та косарку.
Чи не найвагоміший проект, втілений власноруч, – зведення біля хати вітрової електростанції. Запрацювала вона на обійсті селянина два роки тому. Знай: пронесеться краєм буря, “повимикає” електричні підстанції, а в Джугала світла все одно не відбере. Бо потужність саморобного пристрою – 2 кіловати при швидкості вітру 18 метрів на секунду. Цього повністю вистачає для побутових потреб.
– То не є відкриття, – говорить Петро Джугало. – Людство подібними винаходами давно користується. Треба б підприємство зробити, поставити виробництво вітрових електростанцій на потік. Я такі наміри колись мав. Але світ нині такий невизначений, тяжко щось зробити. Ти хочеш піднятися, а тебе садять. Наші чиновники не зацікавлені в раціоналізаторах. Ось чому в Україні на виробництво одиниці продукції витрачається набагато більше енергоносіїв, ніж у цивілізованих країнах.
Петро Ярославович не просто майстер-золоті руки, а щирий патріот, небайдужий до майбутнього України. Навіть на лопастях своєї вітрової електростанції, що тягнуться в небо, зобразив синьо-жовтий прапор. Хай кожен птах і залітний гість знає, на чиїй він землі.
А ще цього чоловіка дехто в селі називає диваком. Бо він… поставив пам’ятник у себе на городі. Цікавлюся і я – кого вшановано? І дізнаюся, що то пам’ятник… кріпацтву.
– Колись по селах Західної України багато стояло таких хрестів, – розпо-відає Петро Ярославович. – Коли на теренах Австро-Угорщини у 1848 році скасували кріпосне право, люди раділи і з вдячності попід хатами ставили на цю честь пам’ятні знаки. Зробили хреста і мої предки. А “совєти”, коли прийшли до влади, почали ті пам’ятники руйнувати. Я був свідком, як наш зносили. Чому нищили? Бо вони ж знову впровадили в Україні кріпацтво!
Петро Ярославович відновив пам’ятник. А кілька років тому попросив майстрів на табличці викарбувати, на яку честь поставлено знак (щоб люди не думали, що там хтось похований). Правда, робітник перестарався і “вибив” окрім 1848 року й другу дату – 2006 рік (час, коли виконано замовлення). Петру Джугалу це не сподобалося, і він заклеїв наступний напис. Пояснює: Україна закріпачена по сьогоднішній день. Як звільниться від ярма, то можна буде і про другу дату подумати.
– Які ще цікаві ідеї маєте для втілення? – випитую у чоловіка.
– Головне – побудова української України. А все решта – то другорядне…
Наталія КРАВЧУК,
Львівська область
Фото автора
Петро ДЖУГАЛО

• Нравится
•