Млинівській телятниці надав тост сам Брежнєв

У Верховній Раді України наразі простої телятниці немає і навряд чи там з’явиться. Втім, був час, коли вихідці із “простого трудового народу” становили майже п’яту частину парламентського складу. Приміром, до Верховної Ради УРСР на виборах 1967 року потрапив цілий десяток доярок та телятниць, і серед них – Ніна Матусевич із села Яловичі Млинівського району.
Політикою не цікавилася – знала, як худобу нагодувати
– На той час мій трудовий стаж роботи на фермі становив більше півтора десятка років, – згадує Ніна Павлівна. – Політикою раніше я зовсім не цікавилася. Знала лишень одне: як нагодувати худобу. На відгодівлі молодняка досягла найкращих показників у районі. Моєю особою зацікавилося і районне, й обласне начальство, яке зачастило у наш колгосп. Коли одного разу мене попередили, що назавтра приїдуть представники обкому, я приготувалася їм повідати про відгодівлю. Але чини приїхали розвідати, чи підходжу я на депутатство. І за вмінням висловлюватися, і за бездоганністю у побуті, і навіть за зовнішністю. Скоро викликали мене в обком і сказали, що будуть рекомендувати у депутати Верховної Ради. Почувши цю новину, я ледь в обморок не впала. Кажу, що є достойніші кандидатури, а вони мені: “Нам треба людину з народу”. Отож, внесли моє ім’я в бюлетені по округу, який об’єднував Млинівський та Червоноармійський райони, і майже всі, хто взяв участь у виборах, проголосували за мою кандидатуру – безальтернативну.

Депутатка ікон у хаті не зняла
Депутатство Ніни Матусевич у Верховній Раді УРСР тривало з 1967 по 1971 рік. Воно абсолютно не було схожим на нинішнє. Бо, по-перше, пленарні засідання збиралися лише з нагоди якихось важливих заходів, як-от прийняття бюджету, планів підготовки до різного роду ювілеїв на кшталт 50-річчя Великого Жовтня, 100-річчя від дня народження Леніна… А основний час депутатки проходив на її безпосередньому робочому місці – на фермі.
– Пільг тодішні депутати не мали практично жодних, – зізнається Ніна Матусевич. – Хіба що отих депутатських сорок карбованців на додаток до моїх шістдесяти, зароблених на фермі. Але їх вистачало лишень на прожиток у Києві під час сесії. Що стосується пленарних засідань, то мені на них жодного разу виступити не вдалося. Натомість під час роботи у комісіях відзначалася активністю. Брала участь також у різних масових заходах. Одного разу навіть (це було пошанування ветеранів до Дня Перемоги), коли офіційна частина завершилася, а почалася неофіційна, я з чоловіком Василем опинилася у компанії Брежнєва. Стояли на фуршеті поруч з генсеком, і він, знаючи, що я депутат, а мій чоловік фронтовик, надав мені слово для тосту. Тоді я так хвилювалася, але проголосила гарний тост. Ще й “чокнулася” з генсеком, про що пізніше не раз згадувала. І першого секретаря ЦК КПУ Петра Шелеста не раз бачила, бо бувала у делегаціях, які він очолював. А ще звітувала перед ним, коли отримала орден Леніна…
У 1971 році Ніну Матусевич, зважаючи на її активність, готували на депутатство у Верховній Раді нового скликання. Однак несподівано цей процес обірвався.
– Причиною стали ікони у мої хаті, – каже колишня депутатка. – Приїхав якось у наш колгосп перший секретар райкому партії і побачив, що в кожній кімнаті висять образи. Не роздумуючи і нічого не пояснивши, він прожогом вискочив з хати. В області галасу наробив багато. Мовляв, замість того, щоб підтримувати ідеологію партії, депутат підтримує віру у Бога. Тоді саме розгорялася боротьба проти церков. І депутатом обрали отого самого першого секретаря. А образів у хаті я й не збиралася знімати. Деякі з них в моїй оселі і понині. Ними у цьому році благословили поважну дату – 60 років, як ми з чоловіком живемо у парі.
Сергій НОВАК,
Рівненська область

• Нравится
•