Чого німця тягне в Доросині

20-й раз відвідав Волинь і Доросині, село свого дитинства, Генріх Янотт, який нині мешкає в містечку Росдорф. Разом з родиною та іншими німецькими колоністами шестирічний хлопчина змушений був покинути його наприкінці 1939 року. Так за них та сотні тисяч їхніх співвітчизників вирішили тодішні правителі обох країн. 
А потім були роки воєнних поневірянь, розрухи, важкої праці на будовах Німеччини та сусідніх Франції і Данії. У Бельгії ледве не загинув: впав з 18-метрового риштування і втратив ногу.
– Я не змирився з інвалідністю, – каже гість. – Ще спорудив своїми руками власний будинок у Росдорфі. Біля нього вирощую квіти, тримаю голубів, беру участь у виставках. Маю за це нагороди.
Коли впали комуністичні кордони і Україна стала незалежною, Янотт вирішив уперше через стільки літ побачити рідне село. Адже усі ці десятиліття він беріг про нього пам’ять – про батьківський дім, розкішний сад біля дідусевої садиби (там височенні груші та липи, здавалось малому, діставали до неба), хотілось знову посмакувати джерельної води з глибокого колодязя на обійсті батькової сестри Ольги Бокранд, зустріти українських ровесників.
Багато чого Генріх не застав. Але потішило, що старожили добре пам’ятають їхню велику дружну родину. Вони дуже гостинно зустріли “свого німця”. В його паспорті вказано місце народження – Доросині.
Його до сліз схвилювало, що жителі з ініціативи вчителя Степана Шванса та за підтримки місцевих депутатів відновили зруйноване кладовище його співвітчизників, поставили тут пам’ятний знак, що воно завжди доглянуте. Кожного приїзду він приносить сюди корзину квітів. Тут спочивають його прадідусь Крістіан та двомісячний братик Отто.
А коли якось у розмові із сільським головою Василем Слипцем Генріх дізнався, що є чимало на продаж хатин, вирішив придбати одну з них. Вибрав саме на вулиці Фріда, що колись була головною на німецькій колонії Нові Доросині.
– Це буквально за декілька метрів від оселі, де раніше жила моя хресна мама Ольга, – уточнює він. – Тут збереглися колодязь мого дитинства і дуб, який посадив наш родич.
Під час нещодавнього перебування в Доросинях Янотт відвідав оновлений музей історії села (тут є експозиція про колоністів), оглянув реконструйований магазин, де є широкий вибір товарів. З допомогою члена правління Товариства німців Волині “Відродження” Віктора Шуппе оновив дах свого будинку (вибрав червону металочерепицю, якою криють у Німеччині), поставив нову огорожу і на воротях навіть прикріпив нову табличку з прізвищем власника садиби.
…У Генріха підростає онук Лукас. Для нього він купив зошити з українським алфавітом. “Буду вчити його читати і розмовляти українською. Бо наступного року вже приїду в Доросині разом з ним, – запевняє Янотт. – Нехай знає, де народився його дід, звідки корені нашого роду. Онукові я і передам свій заповіт на цей будинок”.
А ще Генріха не покидає мрія народного дипломата – подружити юних доросинівців з учнями однієї зі шкіл Росдорфа. Із житлом питання вирішено – вони будуть жити в його затишній оселі і звідти вирушатимуть на екскурсії по Волині.
Василь ФЕДЧУК, радіожурналіст,
Волинська область

• Нравится
•