Переправляє туристів через Світязь на турі

На Світязі цей хлопець має найбільшу популярність. Його козацький оселедець, цікавий амулет на шиї і дві сережки у лівому вусі не помітити просто неможливо. Але манить до Володимира Бондарука не лише зовнішність. У хлопця – унікальний плавальний засіб. Ні, не якась там дорога яхта з обкладинки глянцевого журналу. У нього… прадавня тура! Човен зроблено без єдиного цвяха, з натуральної сировини і за старовинними ескізами.
Як і більшість туристів, що відпочивають на Світязі, напрошуюся на мандрівку плесом. Боязко сідаю в човен, яким граються хвилі. Але Володя відразу заспокоює:
– Не лякайтеся, він не перекинеться. Тура – наче “ванька-встань-ка”: нахиляй, як хочеш, все одно стане на своє місце. У неї низько центр тяжіння, тож дуже стійка.
Першим плавальним засобом, виготовленим власноруч, був пліт. Хлопець мандрував ним по річках Рівненщини. А тоді загорівся ідеєю змайструвати справжнього човна. Тільки мріялося неодмінно мати судно не таке, як у всіх. І от минулоріч він з братом і двома товаришами взявся за роботу. Але перед цим вони перегорнули масу історичної літератури, аби віднайти хоч якісь ескізи древніх суден, дізнатися технологію давнього кораблебудування. Тоді взялися заготовляти необхідний матеріал: на каркас – ліщину, на основу – бичачі шкіри, лляні мотузки (а їх пішло понад кілометр!) та усілякі засоби для просочення. І вже на осінь тура зійшла на воду.
– Дороге задоволення – такий човен змайструвати? – цікавлюся.
– О, зовсім небагато, якщо міряти в грошах, – зізнається Володимир. – Три шкіри – десь сімсот гривень, мотузки – трохи менше, ще живиця, віск, інші матеріали. Ми намагалися використовувати усе натуральне, як наші пращурі колись. Тисячі дві, може, трохи більше на туру пішло. Але робота над нею дуже важка.
Каже, найдужче “побавитися” довелося зі шкірами. Спершу два тижні тримали їх у вапні. Це, за словами Володі, найгуманніший спосіб. Бо є дуже багато усіляких заквасок, зокрема, на хлібі. Можна пересипати попелом і скрутити. Але найкращий – тримати в гноївці. При цьому стоїть жахливий сморід, наважитися це зробити вдома складно.
Тоді наступний важливий етап – виполіскування. Хлопці возили свої шкіри на дамбу, що біля селища Рожище (бо ж ні у ванній, ні в балії цього не зробиш). Коли вони перетворилися на замшу, видублили у відварі з дубової кори. Шкіра набула красивого кольору. Після цього майстри накинули підготовлений матеріал на перевернутий каркас, покроїли і пошнурували. Але й тоді робота над турою ще не була завершена. Судно зсередини і зверху просочили лляною оліфою, а мотузку (особливо місця зв’язки) – сумішшю живиці та воску. У роботі не використали жодного цвяха!
Довжина Бондарукової тури майже шість метрів (5,65 м), ширина – 1метр 30 сантиметрів. Хлопець запевняє, що вона легко витримує семеро дорослих. Але він, катаючи туристів, намагається так багато людей не брати. Бо на Світязі хвилі. Вони нахлюпують воду всередину – між відпочиваючими інколи починається паніка.
Півтора місяця тому юнак залишив рідні Маяки (Луцького району), щоб працювати човнярем на озері Світязь. Живе на одному з сільських обійсть в офіцерському наметі, готує собі їжу на живому вогні. Каже, поки триває відпочинковий сезон, старається заробити на нового човна. Бо у планах за зиму змайструвати судно з берести. А тоді – козацьку чайку, варязьку туру…
– Хочу заснувати фірму, яка б будувала кораблі різних епох і надавала ексклюзивні туристичні послуги по всій території України – повністю витримані у стилі певного часу, – каже юнак. – Щоб по озерах плавали ось такі маленькі човники, а в морях – дракари, подібні до тих, що були колись у вікінгів. Щоб туристи могли з головою поринути в минуле.
Наталія КРАВЧУК,
Волинська область
Фото автора

• Нравится
•