«Убив, щоб не мучила ні вас, ні мене»

Анатолій маленьким залишився без матері, батько його хворів на туберкульоз, тому весь час перебував у лікарні, і в 11 років разом із молодшою сестрою хлопець потрапив до дитячого будинку. Там пробув більше шести років. Будучи інвалідом з дитинства (мав суху, як кажуть селяни, “туберкульозну” руку), уже старим парубком зійшовся з Марією, інвалідом по зору.
Чоловік шкодував черв’яка
Здавалося б, такі люди повинні підтримувати одне одного, проте добра в цій родині не було ніколи. За словами сусідів, дня не минало, щоб з обійстя Жуків не чулися крики.
– Одружився він у 80-х роках, – розповідає племінниця Анатолія Людмила Поляк. – Напевно, дядько не влаштовував жінку тим, що любив випити. Свого часу грав на весіллях, працював художником, то й як не вип’єш? Але щоб він валявся під парканами чи на вулиці, цього ніколи не було. Та й не скандалив і не бився, бо був малий, худий і мав суху руку, яку весь час носив поперед себе.
– Якось за роботу люди дали йому телевізора, – каже сусідка Жуків Ганна, – то жінка затягнула його до ставу і втопила. Ще тоді, як була робота в колгоспі, він отримував гроші, хліб, то вона все везла своїм родичам. Сама з 35 років не працювала, бо, як казала, через недоношену вагітність в неї погіршився зір. А Анатолій ні в чому їй не перечив, бо знав важку жінчину вдачу, через яку не раз ночував у сестри та по сусідах.
Словом, зжитися Жуки не могли. Анатолій не раз звертався у сільраду, просив допомоги. За словами голови Кривачинської сільської ради, що на Волочищині, Івана Брилка, родина була дуже проблемною:
– В неї був один аргумент – він п’яниця. Сама викликала міліцію, мовляв, чоловік п’яний і чіпляється до неї. І він скаржився, що дружина повиносила з хати геть усе. Ось його заява, де він пише: вивезла навіть вилки, ложки, баняки, лопату, батьківський килимок і доріжку. У заяві Анатолій Жук писав, що дружина “порізала дві ковдри, в хату не пускає. Прийду чи тверезий, чи п’яний, вона стоїть з сокирою. Зрубала виноград, а торік сам посадив город і зібрав половину, а що не встиг, вона повиривала і викинула… Повикидала одяг у став, попалила”.
Чоловік, за словами сусідів, закривався у кімнаті, боявся, аби жінка чогось йому не зробила. Він був із тих, про кого кажуть: “Мухи не задавить”. Селяни навіть сміялися з нього: 64-річний чоловік не ходив порибалити через те, що не міг підчепити черв’яка на гачок – шкода було.

Не міг зайти до хати – ночував по вокзалах
У 2003 році подружжя офіційно розлучилося. Але Марія від нього не пішла, казала, що проживши у цій хаті 30 років, має право на її частину. Тому Анатолій ночував у сестри, по добрих людях, у хліві, в порожній хаті навпроти. Минулого року сусіди, побачивши, що чоловіка немає тривалий час, підняли галас. Знайшли його у Волочиську на вокзалі. Були випадки, коли господар, не маючи змоги зайти до власної хати, ночував на вокзалах Хмельницького і Тернополя, їздив у потягах. До сестри йти не хотів: жінка перенесла дві важкі операції, крім того, з нею жила донька з немовлям.
– Її родина мала би втрутитися, – продовжує Людмила Поляк, – бо ми їм не раз говорили про те, що тут робиться. Всі сусіди свідками ставали, просили владу, міліцію: “Робіть щось, бо обидвоє передчасно підуть зі світу”. Родичі надумали подати на суд, аби розділити майно. Приходили дільничний, голова сільради, сусіди, дивувалися: “Яке майно? Хата ж порожня!” Того дня, десь після обіду, дядько прибіг весь білий, трясеться, каже: “Все, Мариньки більше нема. Вона мене вдарила, а я їй дав здачі. Потім кинув камінцем, догнав і ще раз дав, щоб не мучила більше ні вас, ні мене”. Сказав, що хотів прибрати в хаті, і почав виносити кукурудзу до сарайчика. Аж тут надійшла Марія, почала сваритися, а потім вдарила його по плечах камінцем. Ось тут його і прорвало. Це треба було його довести до такого стану, щоб він нарешті підняв на неї руку!
Коли міліціонери вдягнули Анатолію наручники і посадили в машину, йому стало зле. До лікарні не доїхали – чоловік помер якраз поряд з церквою.
Ліна ПОДІЛЬСЬКА,
Хмельницька область

• Нравится
•