Сторічний дід ще ловить на дереві рій

Надворі спека, а в доглянутій хатині Федора Бабарики з села Облапи Ковельського району на Волині прохолодно (вміли ж будувати колись, не те що зараз – все блищить, а дихати нема чим). Просторі кімнати причепурені, у великих вазах – багато квітів. То Федора Лук’яновича вітали з ювілеєм рідні, близькі, влада. Дідусеві виповнилося сто літ. Чи є секрети його довголіття?
– Які там секрети? – каже син Федора Бабарики Віталій, який керує в Облапах сільгосппід-приємством. – Батько пережив війну, був навіть в Польщі у концтаборі. Все життя говорив, що ворогові не побажав би такого звідати. Повернувся додому, треба було ставити на ноги п’ятеро дітей. Працював все життя невтомно і в колгоспі, і вдома. Збудував три хати. А коли у 1984 році померла наша мама Ганна Миколаївна, то ще й всі хатні клопоти лягли на плечі тата.
Він любить чистоту, тому вдома завжди було випрано-прибрано. Дідусь навчився сам пекти хліб і навіть паску. А дітей, які давно вже розлетілися з батьківського гнізда, завжди зустрічав смачними варениками (то тепер вже сили не ті). Але сини і доньки частенько навідуються до старенького. Віталій Федорович – щоденно, адже потрібно тата нагодувати.
– Батько не може без вареної картоплі зі шкварками. Любить кисле молоко та квашені огірки, тобто натуральну їжу, як тепер кажуть, без ГМО, – розповідає син, бо докричатися до дідуся практично неможливо (чує тільки тоді, коли у вухах слуховий апарат). – Ще й зараз цікавиться, що в сільгосппідприємстві сіємо, адже скільки ж то років в колгоспі відпрацював. Мені дає ще слушні поради, на якій землі і що краще росте. От і біля своєї хати любить, щоб бур’янами не заростало. Посадили йому картоплю, а він тішиться, що вона чистенька.
Діти Федора Бабарики насилу вмовили дідуся вісім років тому збути корову. Ще в 92-річному віці він косив їй траву, а у свої 93 – вправно їздив на велосипеді. Щоб сказати, що мав відмінне здоров’я, то цього не було. Адже за свій вік пережив три операції та аварію.
– Мабуть, тому Бог дав такий довгий вік, що батько ніколи не нарікав, не жалівся, що важко, – продовжує Віталій. – Він вів тверезий спосіб життя. І працював! Особливо любив бджіл. Коли корову впросили збути раніше, то з пасікою не міг розпрощатися до 95 років. Ще в такому віці якось надумав лізти на вишню знімати рій. Драбиною добрався до верху, а далі – по гілках. Вони не витримали – і дідусь полетів вниз. Ми майже силою повезли його на обстеження в лікарню, все віднікувався. Переломів не було, тільки забій. Але це батька не налякало, він все бідкався, що не впіймав того роя.
Про свій поважний вік Федір Лук’янович каже: “Хочеться ще пожити… Щоб побачити, як там далі Україна буде…”
Марія ДУБУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО

• Нравится
•