Покарав Залицяльник з того світу
Підпис відсутній
Розвела хлопця «на аборт»
– У мене були дуже хороші інтелігентні батьки, – почала свою сповідь Жанна. – Я їхня єдина пізня дитина, тому наді мною аж трусилися. Років у 13-14 я зрозуміла, що на моїх “предках” можна їздити та ще й поганяти. У 15 років я вже смалила, як паровоз, пила і могла обкласти матір таким матом, що у неї очі ставали більші за її окуляри. Натомість у компанії я була “крута чувиха”, хлопців вибирала собі під стать. Тому коли у мене закохався сором’язливий Іванко на прізвисько Тютя, аж зраділа: “Оце ми повеселимося із дівками, знущаючись над ним”.
Іван виконував усі мої забаганки, я ж поводилася з ним, як з кімнатною собачкою: “Тютя, принеси! Тютя, брись від мене!..”
Вже була студенткою першого курсу (батьки напнулися і таки всунули мене до університету), як трапився мені один хлопець. Почали зустрічатися, але толку… Сварилися, билися, знову мирилися. Після чергового скандалу нарешті ро-зійшлися. Жалітися я пішла до Тюті. Хоча не так жалітися, як підняти настрій. І коли за стільки років я його вперше допустила, як кажуть, до тіла – не стримався, бідняка, із хвилюванням, і через три секунди все було закінчено.
“Тьху, – ще подумала тоді, – навіть задоволення не отримала. І навіщо він мені такий здався…” Але вірний Тютя таки знадобився. Поки я тринькала направо-наліво гроші, захворів і помер батько. Мама, вже пен-сіонерка, ледве зводила кінці з кінцями, і я, чи не вперше у своєму житті, зрозуміла, що “бабла” немає і не буде найближчим часом.
Я проклинаю той час, коли в мою дурну голову прийшла ця ідея. А тоді ми з подружками думали, що це геніально! На ранок я зателефонувала Івану і повідомила, що... вагітна. Мовляв, мені потрібні гроші на аборт. Він примчав майже відразу і з порога запропонував одружитися. Я, звісно, не очікувала такого напору, почала видумувати на ходу: не хочу зав’язувати собі життя замолоду, хочу зробити кар’єру, дитина не входить в мої плани і щось подібне в тому ж дусі. Бідний Тютя ледве не плакав, так вмовляв мене передумати. Аякже! Біжу, аж падаю, за ним у ЗАГС! Суму я запросила у нього астрономічну, як на той час. І він приніс, блідий, похнюплений. Потім ще цілий місяць набридав дзвінками і візитами, аж поки я не закатала істерику, що більше бачити його не хочу, почала звинувачувати його у всіх гріхах. Коли ж я прошипіла, що це він винен у смерті нашої дитини, Іван аж відсахнувся від мене.
– А треба було краще вмовляти, гроші на аборт не давати, я б передумала. Тютя ти, а не мужик! – зло кинула через плече і гримнула перед його носом дверима.
Одного разу сиділи ми гучною компанією у кафе. Мова зайшла про наших колишніх однокласників, і раптом хтось вигукнув:
– А пам’ятаєте Тютю? Повісився, дурило… Перед тим бачив його, п’янючого, щось верз про дитину, яку він вбив. А наступного дня його знайшли повішеним.
Я оніміла. Щось, схоже на сумління, заворушилося у душі. Проте наступної миті я вже покинула гризоту і почала реготати з усіма над якимсь анекдотом.
Перед могилою вимолювала прощення
Минуло кілька років. Я закінчила університет, влаштувалася на хорошу роботу. З’явилося інше коло знайомих, та й час інший настав. Я вже мріяла про принца на білому мерседесі, а тому дозвілля присвячувала вивченню гарних манер, фітнесу і спа-процедурам. На черговій вечірці для “багатеньких Буратіно”, куди мене привела подруга, познайомилася із привабливим чоловіком. Приємний співбе-сідник, багатий, одинокий. Я тоді ледве зі шкіри не вискочила, так намагалася йому сподобатися. А через тиждень ладна була до стелі підскакувати, адже він передзвонив і запросив на побачення. Микола виявився справжнім скарбом. Водив мене по ресторанах, обсипав дорогими подарунками і нарешті запропонував одружитися. Я була на сьомому небі від щастя.
Життя заможної панночки мені було до вподоби. Я покинула роботу і відтепер дивилася тільки за собою, бо годували нас кухарки, а прибирали покоївки. Єдине, що час від часу засмучувало – Миколині мрії мати дітей. Адже він зростав у багатодітній сім’ї, тому навіть думки не допускав, що у нього буде інакше.
Нарешті, через три роки, я ощасливила його повідомленням – будемо мати малюка! Але не встигли натішитися новиною, як я опинилася на операційному столі – позаматкова вагітність.
...Я лежала у палаті, дивилася у стелю і ковтала сльози. Микола вже був у лікаря і, судячи по тому, як швидко він зі мною попрощався – новини були погані. У голові крутилося минуле, згадався Іван, якого я, по суті, довела до смерті. Ночами мене мучили кошмари: у них він завжди осудливо на мене дивився і казав, що це мене Бог так покарав.
Наступні три роки я всі сили, кошти і здоров’я поклала на те, аби завагітніти. Боже, яке це було щастя – тримати тест на вагітність із двома лініями! А вночі мені наснився сон: Іван забирає у мене з рук маленьку дівчинку і, кинувши на мене прощальний погляд, розчиняється разом із нею у повітрі. Зранку, сповнена жаху, я вже мчала у машині на кладовище. Стоячи на колінах перед могилою Івана, я вимолювала у нього й у Бога прощення. Але вже ввечері знову опинилася у лікарні – друга позаматкова вагітність і кінець мріям стати матір’ю.
Микола ще заради годиться пожив зі мною півроку і подав на розлучення. Я його не осуджую, він дуже хороший чоловік, а тому має право на щастя і дзвінкий дитячий щебет у будинку. А я? Знайома порадила мені усиновити сироту, адже я не бідна, маю житло. Хтозна, можливо, так і зроблю…
Юлія САВІНА,
Рівненська область
| Comments: |
