Усе дається важким трудом, цінується вистраждане
Декілька років тому, перебуваючи у Дерманському жіночому монастирі на Рівненщині, познайомилася із сестрою Іринеєю, яка вразила своєю розсудливістю, глибиною розуміння служіння Богу, поглядами на життя. Для мене вона залишилася взірцем відданої черниці. Принаймні, такими в моїй уяві мають бути ті, хто присвятив себе Господу Богу. Мила, усміхнена, зі світлою душею, вже навіть своїм виглядом притягує до себе. Правда, була дуже здивована, почувши, що в монастирі сестра Іринея уже 15 років, бо з вигляду їй не даси більше 25-ти.
Покликання
– Чому ідуть в монастир? Миряни часто ставлять це питання, вважаючи головною причиною такого вибору горе, проблеми, душевні травми. Людині важко осягнути Божественне. Передати словами поклик Бога неможливо. Монах чи монашка теж мали своє життя, і раптом, читаючи Божественну книгу, спілкуючись з духовною людиною, Господь в якийсь момент кличе нас до себе. Перші кроки нового життя невпевнені, бо не знаєш, чи тобі під силу суворі монастирські правила. Тут – покора тим, кому вручив тіло і душу. Період іночества – найдовший, але у кожного свій відрізок часу. Лише у спілкуванні з іншими проявляються негативні чи позитивні риси характеру людини. Нема людини без гріха. У монастир не ангели з неба спускаються. Тут кожен бореться зі своїм негативом, просить у Бога смирення й покори. Якщо людина приходить за покликом, Господь дає їй силу й зміцнює у випробуваннях. Я прийшла в монастир у 16 років з міста Рівного за покликом Бога. Не знаю, як буде надалі, адже всі сили від Господа, але ці роки пролетіли, як мить. У душі і серці навіть тінню не проходила думка, щоб змінити життя.
Сила молитви
Сила молитви дуже велика. Часто миряни просять помолитися за рідних. Ми молимося. Але треба знати, що замовити молитву мало. Важливо в той час, коли вона буде читатися, щоб рідні постили, частіше приходити до сповіді і причастя, молилися за цю людину. Життєві клопоти безкінечні, а рідна людина чекає не лише фізичної, а й духовної уваги. Інколи бачиш, як люди байдуже ставляться до рідних. Приїхавши в монастир і замовивши молитву за хворого чи за благополуччя, вважають, що виконали свій обов’язок. Тобто свої турботи перекладають на монахів. Так не має бути – усе дається важким трудом, цінується вистраждане. Молитва може бути гарячою, а може й холодною. Холодна, коли механічно прийшов, поцілував ікону, щось прошептав... Якщо моляться душа і серце – на очах сльози.
Спокій і мудрість
Душевний спокій – це найважливіше, що може мати людина. Живучи з миром в душі, ми забуваємо про заздрощі, злобу, ненависть.
Якщо у серці багато скептицизму, якщо пригнічують проблеми, в монастирі чи у духовного наставника можна почути хороші поради. В житті ми робимо багато помилок, а прислухаючись до порад, маємо можливість стати мудрішими. Мирська людина, приїхавши на місяць-два у монастир, повертається звідси іншою. Відвідуючи Божественну літургію, отримує благодать Божу, коли навіть кам’яне серце розтоплюється, як віск. Тому причини від незадоволення життям чи іншими людьми найперше треба шукати у собі. І усі проблеми, які маємо, найперше йдуть від нас самих. Лише мудрість вчить нас вмінню знаходити позитивне. Бо наше життя, як благодатне зерно, навколо якого вічні бур’яни, тобто спокуси і гріхи, які треба знищувати, аби наблизитися до Царства Божого.
Ольга ЖАРЧИНСЬКА,
Рівненська область
| Comments: |
