Льон на Волині сіють, щоб тільки зберегти насіння
У деяких районах Волині, які ще десять-п’ятнадцять літ тому отримували неабиякі прибутки з продажу льону, сьогодні пожовклі снопики цієї рослини, як музейний експонат, можна побачити хіба що у владних кабінетах. А насіння – знайти в коморі якоїсь запасливої пенсіонерки, яка колись в ланці рвала льон вручну, а з ділянки ще й косила траву для корови. Тепер синьо-синьо поля не цвітуть...
Комбінати збанкрутували
До 1992 року Україна входила в число світових лідерів по виробництву льоноволокна. Вал становив понад 100 тисяч тонн щорічно (а це 13-16 відсотків від світового, 2007 року – вже всього один відсоток). Лідерами з посіву льону в Україні були Житомирська, Чернігівська та Волинська області. Як зазначив Олександр Ромашковець, начальник відділу організації і маркетингу продукції рослинництва управління агропромислового розвитку Волинської облдержадміністрації, площі льону в області з 32 тисяч гектарів скоротилися до 32...
– Торік Волинь сіяла 100 гектарів льону. Цього року – всього 32. В основному – в Ковельському районі. Причина зменшення площ – збитковість галузі. Сьогодні в Україні немає потужних льонопереробних комбінатів, вони всі збанкрутували. Якщо заводи, які виробляють волокно, ще збереглися, то найбільших комбінатів – житомирського, рівненського, які випускали нитки і тканину – вже нема. Останнім збанкрутував житомирський, на якому накопичилося, за інформацією ЗМІ, понад сім мільйонів погонних метрів тканин, яку не було де реалізувати. Працюють лишень невеличкі цехи на Київщині (виготовляють одяг для пожежників) та в Харківській області, де роблять в’язальні нитки. Простежується така тенденція: попиту на льоноволокно в Україні нема. Навіть такі країни, як Німеччина, Франція, Голландія більшість свого льоноволокна перепродують Китаю, де роблять і нитки, і тканини.
– Але це, як стверджують споживачі, вже не той, колишній льон...
– Вся вітчизняна промисловість використовувала довге волокно. Вироби з нього прохолодні влітку, добре вбирають вологу, не парять, стійкі до зношування. Зараз країни перейшли на нові сорти, низькорослі, які не вилягають і які збирають механізовано. Якщо вирощувати довге волокно, то тут без затрат ручної праці не обійтися. А світ же хоче здешевити виробництво. Тому й не дивно, що серед лідерів з вирощування, переробки льону є Китай, як і в інших галузях виробництва. Бо там найдешевша робоча сила.
– Але в Білорусі, де квітка льону зображена навіть на гербі, площі під цю культуру зростають.
– Бо держава цю галузь дотує. Було так і в нас. Надавалися безвідсоткові кредити під площі посіву льону. І найбільший прибуток в поліських господарствах отримували саме від льонарства. Однак після розвалу Союзу зруйнувалися зв’язки, зменшився попит на тканину, заводи збанкрутували. А відродити зруйноване дуже важко. У Білорусі сільське господарство руйнації не зазнало, як в нас. І в них держава дуже багато вкладає в аграрний сектор.В нас є програма “Льон Волині 2007-2010”. Область мала намір наростити площі льону до понад трьох тисяч гектарів. Господарствам була підтримка з державного та обласного бюджетів, однак не так сталося, як планувалося... У багатьох сільгосппідприємствах вже навіть льонарської техніки нема. Прибутковою культуру зробити сьогодні досить важко...
Треста лежить ще торішня
Керівник СТзОВ “Білинське”, що в Ковельському район, Валерій Онищук все життя працює в сільському господарстві. Товариство орендує до тисячі гектарів землі – ріллю, сінокоси та пасовища, утримує 420 голів худоби м’ясного та молочного напрямку (має статус племрепродуктора). Сіє до 300 гектарів зернових, кукурудзу, багаторічні трави. Не забуває і про льон. Хоч площі із ста гектарів значно скоротилися, але дві ділянки під цю рослину у Білині виділили. Зберегли тут і всю необхідну для цієї справи техніку.
– Може, то прив’язаність, – розмірковує Валерій Федорович. – Але ж не тільки зерновими культурами займатися. Льон в нас можна сіяти, це суто по-ліська культура, добре росте на волинських землях. Скільки я працюю, ми жодного року не припиняли її сіяти. 2000-2001 років ми здавали трести на 35 тисяч гривень. За ці гроші проводили осінньо-польові роботи. Але за 10 років ціни на тресту не змінилися.Трошки підвищилися на насіння. З його збутом проблем немає: забирала фармакологія на різноманітні ліки, ветеринари для своїх потреб. Минулого року приїхали з одного монастиря і купили п’ять тонн насіння льону (його олію використовують для розпису храмів). Тож саме через насіння і сіємо льон. А от з трестою складніше. Минулого року в нашому господарстві вона вродила дуже гарна. І до 40 тонн її ще й зараз лежить в сушарках через низькі закупівельні ціни. Навіть на свій ковельський завод не здали. Шкода, що з-за кордону ввозяться вироби з льону, хоча їх можна виробляти і в Україні. Звісно, при злагодженій підтримці та розумінні держави. Хоч в останні роки й давали за гектар посіву льону по 640 гривень, але, як бачимо, це не врятувало галузь. Бо це культура, якою треба займатися роками, а не за принципом: “Сьогодні сію, а завтра – ні”. В землю під льон потрібно вносити добрива за певною системою, бо деякі дають ефект тільки через рік-два. Крім того, льон любить ранній посів, тож треба й не дрімати, щоб в кінцевому результаті отримати гарний врожай. Якщо ж цього не дотримуватися, а нині ще й підтримки по програмах нема, зі збутом проблеми, то про який розвиток можна говорити? З кожним роком господарювати все важче.
Може так статися, що на засушені квіти і стебла льону ми будемо дивитися тільки в музеї...
Марія ДУБУК,
Волинська область
Фото автора
| Comments: |
