Леонід Кравчук своє село не розбудовував

Леонід КРАВЧУК з дружиною

Леонід КРАВЧУК з дружиною

До першого президента України Леоніда Кравчука ставлення різне, і це не дивно, бо на “розвал Союзу” реакція у громадян нашої держави теж неоднозначна. Те, що ми живемо в незалежній Україні, є, зрозуміло, і його заслугою. Хоча й критикувати його є за що – Кравчук фактично нічого не зробив, аби позбавити влади колишню компартійну номенклатуру. Але сьогодні мова не про діяльність Леоніда Макаровича. Нам цікаво було почути, як про нього відгукуються односельці, чим для Кравчука є мала батьківщина?

 

«Він – українець», – переконані односельці

Село Великий Житин на Рівненщині, де 10 січня 1934 року народився Леонід Кравчук, розміщене біля самого обласного центру. Тут проживає 1200 жителів, село розбудоване, впорядковане, хоча сам екс-президент до цього не причетний. Це, швидше за все, заслуга сільського голови і самих селян. На відміну від Леоніда Кучми й Віктора Ющенка, які доклалися, аби шиково розбудувати свої рідні села, перший президент не звів тут жодного приміщення, не прокладав доріг. Можливо тому, що він був першим і не хотів, аби йому докоряли “використанням службового становища”. А мо’ його не цікавила доля села. Хтозна.
За словами його односельців, коли він працював на високих ідеологічних посадах у Центральному комітеті Компартії України, то рідко приїжджав у село. Перебуваючи в селі під час перезахоронення праху свого батька, який загинув на війні, під час зустрічі земляки його запитали, коли у них буде газ. Кравчук глянув на Прищепу (тоді секретар Рівненського обкому партії), а той зніяковіло лише буркнув: “Газ є”. Тому великожитинці думають, що його могли вводити в оману й говорити неправду щодо реальної ситуації у селі.
Газ у Великий Житин таки провели, завдячуючи сільському голові Василю Гаврилюку. Однак той не приховує, так скористався тим, що президент їхній односелець і, звернувшись до міністра сільського господарства за трубами, сказав про це. Зрозуміло, що на міністра така інформація не могла не вплинути. Тому газ у селі на 98 відсотків проведений за державною програмою, тобто на бюджетні кошти. А ще, коли у 2002 році, перебуваючи на Рівненщині перед виборами, Леонід Кравчук завітав до села, то дав 15 тисяч гривень на іконостас для церкви. Та зустріч біля сільської церкви найбільше запам’яталася його односельцям тим, що він усе просив не голосувати за комуністів. (Нарешті наважився озвучити правду про них. Певно, що не просто це далося – адже був найголовнішим комуністичним ідеологом в Україні).
“Він розумний дядько. Сам своїм розумом досяг всього в житті. І він українець”, – ось так в загальному охарактеризували свого великого земляка місцеві жителі.
– Його батько і мій дружили, – розповідає Ольга Мирончук, однокласниця першого президента. – Разом пішли на фронт і обидва там загинули. Мати прийняла іншого, народила ще одного сина. Вони жили на хуторі. Батька його не дуже пам’ятаю, ми малі були. В нього дід був багатий чоловік. Вони непогано жили. До школи ходили спочатку в Житин, а після 7-го класу я пішла у Шпанів, але далеко ходити було, зимою страшно – і покинула. А Кравчук у Рівному вчився в технікумі. Якось лежала в лікарні і там зустрілася з чоловіком, який з ним там вчився, казав, що поводився лідером. В школі він нікуди не встрявав. Хлопці щось роблять, а він усе сидить і посміхається. А ще весь час щось читав. Бачите, як він говорить, грамотний дуже, але зроду гоноровий. Бувало, їдемо кудись класом, сидить біля мене і не заговорить.
Коли був головою Верховної Ради і приїжджав сюди, тут був мій брат з Березного, лікар-стоматолог, теж з ним вчився, і хотів його побачити. Але Кравчук ні з ким не говорив. А мати його, як прийде до контори, я робила бухгалтером, то вже, як тільки побачать, бігом стільчика їй несуть. Вона теж була горда. В церкву ходила на великі свята, мо’ тому, що далеко було. Померла ще при радянській владі. Приїжджав на похорон з жінкою, сином. Брат його по матері під машину потрапив і загинув. Він з сином приїжджав на похорон. Ланкова наша усе організувала, виписала продукти. Мене попросили допомогти приготувати жалобний обід. Коли подавала на стіл, він мене побачив, очі підняв і опустив – не заговорив.
Коли їздив за прахом батька, міг і мого привезти – вони дружили разом, воювали. На коліна на могилі ставав, коли перезахороняли прах. Сестра двоюрідна зробила тоді обід, але він не зайшов туди.
Коли моя донька поступала в Київський державний університет, його брат ще був живий, він дав мені його адресу. А я там нічого не знаю, і де зупинитися? Приїхали до його квартири, але вона не в центрі. З нами їхала ще братова жінка з хлопчиком. Вона пішла в хату. І тут виходить Кравчукова жінка та й каже: “Леонід Макарович хворий. Ось адреса, де можете переночувати”, і дала записочку нам. Прийшли туди, показали, то біля нас уже ходили.

Подарунок земляків Кравчука просльозив

Односельці не забули привітати свого відомого земляка з 70-річним ювілеєм. Тим паче, що у сільську раду прийшло запрошення.
– Що купити такій людині, яка усе має? – згадує ті події сільський голова Василь Гаврилюк. – А їхав туди із нашим священиком. Вирішили, що він вручить від прихожан коровай з рушником. А ще купив піалу, набрав землі біля його хати в неї і корзину, в яку поклали фрукти і колоски. Наш подарунок, було видно, його зворушив – Леонід Макарович заплакав. Після урочистої церемонії нас серед небагатьох запросив на фуршет. Там всім презентували ювілейні монети з його зображенням.
Сільський голова й громада не проти, аби в селі у його хаті зробити музей першого президента України (навіть хтось з односельців до цього часу тримає тапчана з його хати, сподіваючись на ньому ще заробити добрі гроші). Але для цього треба найперше викупити ту стареньку хатину. Відомо, що Кравчук хоче зустрітися з родиною, відвідати кладовище, до меморіалу квіти покласти, але щоб не було багатолюдно. І ще хоче чимось допомогти односельцям. В селі бідкаються, як би провести реконструкцію дитячого садка. Тому й надіються, що може таки Леонід Кравчук допоможе...
Ольга ЖАРЧИНСЬКА,
Рівненська область

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>