Лист із того світу
П’ять років тому в Бердичеві, поблизу залізничного вокзалу, на коліях було виявлено мертве тіло чоловіка. Після оперативного розслідування правоохоронці встановили особу загиблого. Ним виявився один із активістів місцевої організації ветеранів Афганської війни Манзурков. А ще вони прийшли до висновку, що причиною його загибелі став нещасний випадок. Та чи справді Манзурков, як про те стверджують, загинув через власну необережність, будучи втягнутим під колеса потяга, що проїжджав повз нього?
Сумніви у випадковій смерті Манзуркова, а з тим у повноцінних діях слідчих органів з’явилися нещодавно – після відвідин редакції однієї з міських газет відомим у Бердичеві винахідником М. Г.
Аби пролити світло на відношення винахідника до задавненої справи, пов’язаної зі смертю “афганця”, необхідно повернутися ще на років десять назад, у середину дев’яностих. Тоді в Бердичеві, як і в усіх населених пунктах України, жваво розгорталась агітаційна кампанія, приурочена черговим виборам. Один із кандидатів, аби привернути до себе увагу щонайбільшої маси електорату, узяв на підтримку ім’я винахідника та, власне, сам його винахід (карбюратор особливої системи, що дозволяв чи то економити пальне, чи то підвищував потужність двигуна). Зрозуміло, М.Г. була обіцяна після вдалих для кандидата результатів виборів усебічна допомога для патентування винаходу й запуск його у серійне виробництво.
На жаль, для винахідника, а можливо, й для удосконалення всього вітчизняного автомобільного транспорту, запатентувати винахід і, тим більше, запустити в серійне виробництво, не вдалося. Чи то фінансів, чи то впливовості не вистачило обіцяльнику після виборів, чи інші які причини й перешкоди втрутилися – тепер уже це неважливо. Винахідник зостався біля розбитого корита. І тут йому на допомогу прийшов вищезгаданий афганець-активіст Манзурков. Як саме, можна частково дізнатися з листа, якого Манзурков буцімто написав незадовго до своєї смерті. Лист цей написаний у формі звернення до Бердичівської ради ветеранів Афганістану, а винахіднику, як він сам запевнив працівників редакції, його підкинули. На початку звернення автор звинувачує деяких своїх товаришів по спілці в нечесних діях (в оригіналі названо їхні прізвища, але газета, публікуючи текст, зрозуміло з яких причин, мусила вдатися до криптонімів), які у відповідь на його принципову позицію вдалися до погроз і залякувань. “Коли ж я став допомагати Г.М., – пише далі Манзурков, – у випуску й патентації карбюратора – винаходу, якому нема аналогів у світі, погрози посипалися ще частіше не тільки від місцевих рекетирів, а й від осіб у масках, котрі вдерлися до мене, вимагаючи карбюратора й наказуючи відійти від цієї справи, сидіти спокійно й не смикатися більше… Іти й заявляти в міліцію, однаково, що говорити це якійсь бабці – все одно не відреагують… Хочеться, щоб моя сім’я після моєї смерті була під опікою афганців. Маю двоє дітей, і їх потрібно поставити на ноги. Ніякі погрози не звернуть мене з наміченого курсу служіння народу, служіння афганцям. Нехай мене вб’ють – я не боюся смерті, я її бачив в Афганістані. Померти за правду – це гідно честі. Мені вже двічі підроблювали аварію з машиною, змушуючи виїжджати на зустрічну смугу руху, але я ще живий. Прощайте, брати-афганці! Те, що було доручено мені, я виконав до кінця, залишаючись вірним народові!”
Лист-звернення Манзуркова газета, як уже відомо, надрукувала ще рік тому, та, схоже, публікація нікого не зацікавила, у тому числі і відповідні органи. Зрештою, не було навіть спроби провести експертизу почерку, аби встановити, чи справді листа написав загиблий афганець.
Прохолодно, а то й підозріло поставилися до мого візиту в місцевій спілці ветеранів Афганської війни, дізнавшись, з якою метою я зазирнув у їхній офіс. Схоже, про “лист із того світу”, який, можливо, і справді написав колишній їхній побратим, вони вперше чули, нічого не знали і про зв’язок винахідника зі своєю організацією. Текст “листа” вони оцінили, м’яко кажучи, іронічно, повторивши версію правоохоронних органів про нещасний випадок. “Щось” чули і про карбюратор, але говорили про нього не з меншим скепсисом, ніж про “лист” Манзуркова і події, пов’язані з його загибеллю. Досить дивна позиція членів організації, для якої загиблий, якщо вірити його листу, присвятив своє життя.
Ігор Славич,
Житомирська область
| Comments: |
