Півстоліття лікує Іскру
Ольга ЯКОВЧУК
– Я прийшла у це село у 1961-му, – розповідає завідувачка ФАПом села Іскра Ольга Яковчук. – Перед цим закінчила Луцьке медичне училище і півтора року пропрацювала у Цумані в районній лікарні. Мене перевели на Рівненщину у зв’язку з хворобою мами. Запропонували працювати в Іскрі – і я згодилася, бо це ж село поряд з моїм рідним – Старожуковом.
Власне, через неньку жінка й обрала фах медика, хоч маленькою мріяла стати педагогом, – хотілося врятувати хворе мамине серце. В Іскрі Ольга Максимівна давно вкорінилася. Каже, тут заміж вийшла, виховала двох синів (тепер вже має і трьох онуків). Звикла до людей, усіх знає, з голови може населення записати, кожен діагноз. Зараз працює на два ФАПи – за себе й колегу, котра у декретній відпустці. Щодня має по 7-8 викликів, намотує велосипедом до… 40 кілометрів! І це у свої поважні літа.
– Мене в селі жартома кличуть “гонщиком”, – зізнається Ольга Яковчук. – За своє життя з’їздила не один велосипед – до десятка.
Вона завжди поспішає до хворого. Згадує безліч випадків, коли не просто допомогла, а врятувала життя. Зокрема, малюка, який народився бездиханним (пуповина так закрутилася навколо шиї, що дитина вже була синя). Ольга Максимівна зробила усе – й немовля ожило! Пізніше медичку до того хлопчика на весілля просили. Тепер у нього шестеро своїх синів. Подібних історій багато.
– За стільки літ не розчарувалися у фаху, який обрали? – запитую.
– Що ви! Без цієї роботи не уявляю свого життя. Хоча сини не раз кажуть, аби кидала. Хто йде у медицину, мусить бути покликаним до своєї професії, йти у ногу з життям, читати сучасну спеціалізовану літературу. Бо і нові препарати з’являються, і дози змінюються. Я багато читаю. Як ніхто у селі, виписую аж вісім екземплярів різної періодики, у тому числі “Вісник+К” й медичні журнали. Знаєте, що в моїй роботі найважче? Пережити, коли хтось помирає. Не дає спокою запитання: чи все зроблено, аби людину врятувати?
Наталія КРАВЧУК,
Рівненська область
Фото автора
| Comments: |
