Бомж у погонах

Все майно, нажите підполковником, який 15 років прослужив у гарячих точках, вмістилося в кількох десятках пакетів з-під сміття. А ще – потертий диванчик, кілька тумбочок та старий холодильник. Власниця однієї з квартир, яку винаймали Баранови, ледь не силою виставила своїх пожильців. 
Ввечері, за словами пана Валерія, прийшла хазяйка квартири і наказала назавтра терміново вибиратися. Наступного ранку завітала разом із сином та ще якимось молодим чоловіком.
– Поспіхом Баранови виносили речі, – кажуть обурені мешканці будинку. – Батькам допомагав їхній 10-річний син. Ми всі в шоці. Бо ніяких скандалів, дебошів не чули.
За словами Валерія Антоновича, півроку тому його родина вселилася в цю квартиру, він сам зробив ремонт: поміняв розбиту сантехніку, переклеїв шпалери… А тепер, вважає, тисячі, яку платив за житло, хазяйці, напевно, замало. Адже відремонтовану квартиру можна здати за кращу ціну. До речі, жінка так і не віддала чоловіку половину від суми, заплаченої за квартиру наперед.
– Чоловік 26 років служив Батьківщині, – каже товариш Валерія Віктор Сєрков. – У нього немає нічого, все згнило з переїздами. Куди по квартирах і країнах майно наживати? Він же на черзі на житло до сьогодні стоїть. А хтось сидів на місці, нібито служив, і отримував квартири.
15 років Валерій Баранов прослужив у діючих військах. Був у Німеччині, Середній Азії, Афганістані…
– Служив на кордоні між НДР і ФРН, – згадує. – Летиш і не знаєш, чи тобі дадуть команду обстріляти літак з іншого боку кордону, чи йому накажуть стріляти в тебе. Згодом перевели в Середню Азію на кордоні з Афганістаном. Так, що злітав – і вже через п’ять хвилин був біля цілі… Запитаєте, чи кого вбивав? Не знаю, я цього не бачив. З висоти 15 кілометрів і при швидкості 700 кілометрів ціль бачиш лише на приладах.
У 1991 році, залишивши трикімнатну квартиру в Середній Азії, Валерій Баранов повернувся на Батьківщину. Відмовився від Києва, Львова, де йому пропонували гарну посаду і ще одну зірку на погонах. Обрав Хмельницький, де, як казали, з квартирами краще. У 45 років вийшов на пенсію. І вже 18 років чекає на обіцяну квартиру.
– Я нашому меру Сергію Мельнику писав, – каже. – Не шукаю покращення житлових умов чи розширення житла, прошу хоч якийсь куточок, але свій, бо платити за квартиру тисячу гривень з моєї пенсії важко. Ще дружина 800 гривень отримує, працюючи нянькою. У відділі по розподілу житла мені відповіли: “Ви в черзі стоїте? От і стійте”. Нині в Хмельницькому таких, як я, офіцерів-бомжів, аж 172! Можливо, в них хтось є в селі, родичі, а в мене нікого нема. Вигнали – і куди хочеш, туди і йди. Навіть заробити не можу, бо мене не беруть на роботу. Я ж юрист, навчався без відриву від служби. Але зараз такі не потрібні. Невдаха, одним словом. Дві дорослі доньки квартири не дочекалися, заміж повиходили. Помру скоро, але не знаю, де і в якій квартирі.
Як сказав завідувач відділу обліку та розподілу житлової площі у Хмельницькій міській раді Анатолій Коростіль, Валерій Баранов стоїть у черзі на житло з лютого 1992 року. Нині у списку він 67-й.
– Забезпечення здійснюється за рахунок державного бюджету, – пояснює Анатолій Миколайович. – Остання квартира була надана військовослужбовцю запасу у 2008 році – за рахунок міського бюджету. Проте на цей рік коштів не виділено. У зв’язку з цим жоден колишній офіцер житла цього року, швидше за все, не отримає.
Ліна ПОДІЛЬСЬКА,
Хмельницька область
Фото Костянтина МАЛАЄВА

• Нравится
•