На Світязі, Білих – польському і білоруському озерах
Волинська перлина – озеро Світязь
Український Байкал
У центрі села Світязь по обидва боки дороги – торгівля. Та ще й така, що морське узбережжя позаздрить. І це в будень. Великі копчені вугри і соми, коропи... 80-120 гривень – бери не хочу. Дівчинка років 12-ти професійно пояснювала, як правильно вибрати свіжого вугра: “Ось отут відгорніть шкiрку, а отут ущипнiть...” Ну, як не купиш? Тут же на столах варені червоні раки. Як у тій гумористичній розповіді: по сім гривень, але ду-у-же великі. Тут тобі й пляжна атрибутика, і дитячі іграшки для обливання, і різноманітні сувеніри. Одних популярних нині магнітиків кілька десятків видів. Усі по 6-10 гривень. Білява дівчина запрошувала на “екскурсії до Білорусі” – у Брестську фортецю, Біловезьку пущу – 350 гривень. Інші назви маршрутів порадували не менше: “Поліські джунглі”, “Стежки партизанів”, “Шляхами робінзонів”. Здається, тут кожен житель у ці дні хоч щось продає – картоплю, огірочки, помідори, зелень, насіння. Біля багатьох хат виставлена в’язка дров. Це для любителів шашликів.
Уздовж торгових рядів ходять голова сільської ради Микола Цвид і міліціонер. Вони чемно нагадують жителям про те, що є таке поняття, як податок, і добре було б, якби ті зайшли в сільську раду. З розмови з’ясовується, що дехто готовий платити готівкою і без будь-яких документів, тільки б продовжити роботу. Від столу до столу миттєво передається сума податку – двісті гривень на місяць. Схоже, торговців це не лякає: “Треба – значить, треба. Ми ж завжди розуміли один одного”. У розмові з журналістом сільський голова обурювався, що гроші йдуть повз казну: “Населення багатіє, а ми нічого з цього не маємо”.
– Це ж, може, й непогано, що люди заробляють...
– Розумієте, нам треба упорядковувати територію, купити атракціони. У нас же нічого немає. За що підвезти грунт, його розрівняти? Потрібно розширювати пляж, доглядати за ним. Так, нам допомагають підприємці, але коштів все одно не вистачає.
Справді, у центральній частині села, де багато туристів, немає тротуарів, люди ходять по проїжджій частині, пляжі не упорядковані, ніхто їх не прибирає. Нормальний туалет – велика рідкість. Навкруги – розгардіяш. І все-таки за рахунок чого тут багатіють люди? “Здам кімнату” – найпопулярніший напис на деревах, парканах, машинах і мотоциклах. 30-60 гривень за добу з людини – прибуток, про який мріє кожен. “За рахунок озера ми всі тут і живемо, – не приховують селяни. – Узимку в нас така тиша – людини не побачиш”. Зайшов познайомитися із середньостатистичною родиною. Живуть навпроти озера, отож, як кажуть, сам Бог велів. За відкритими воротами зводиться двоповерховий будинок. Плюс дім, у якому живуть. З обох боків двору сільські готельні номери – багато. Житло простеньке, чимось нагадує довгі бараки, але переночувати можна пристойно. Є загальна кухня, альтанки, місця для автомобілів. Можна розбити намет.
– Здавати до десяти кімнат у нас вважається ніби для себе, нічого не платиш. Щось типу зеленого туризму, – розповідає сільський бізнесмен. – Якщо понад десять кімнат – щось повинен платити. Скільки точно – не знаю... Це якщо я захочу. Якщо ні, немає такого закону, щоб мене змусили це робити...
На моє прохання співрозмовник спробував підрахувати, скільки гостей приймає за сезон. Після довгих роздумів видав, з ймовірною математичною погрішністю, – до ста родин на місяць! От і рахуйте. Не дивно, що на карті узбережжя я нарахував більше 70(!) пансіонатів, готелів, котеджів. Є вибір і для гурманів – комфортабельні номери з басейном, гідромасажем і підігрівом, з вишуканими стравами української кухні. Взяти напрокат човен, велосипед, покататися верхи на коні – немає проблем. Загалом, на українському Світязі є все, чого душа побажає. Те, що на місцевому пляжі відпочивають люди з усіх куточків України, включаючи її столицю, стало зрозуміло вже через кілька хвилин. “Приїжджають і поляки, й італійці”, – казали приватники, які приймають гостей.
Плями на Білому
У вихідні білоруське озеро Біле зустріло нас тридцятиградусною спекою. Відчинивши дверцята автомобіля, ми моментально опинилися в курортній атмосфері. Між соснами розходився густий запах шашликів, діти веселилися, дівчата, по причині і без, захоплено вищали.
Із сервісних пропозицій на галявині – тільки мангали, місця для багать, сміттєві баки і туалет. Не густо...
– Ми буваємо тут часто, – ділиться враженнями Валерій з Бреста, – мені дуже подобається. Туалет не такого рівня, як бажалося б, але він є. Хотілося б, щоб вода була привізна, звичайна питна вода. Але, подивіться, тут усі на машинах. Видно, що люди знають це місце, привозять із собою все: і воду, і їжу, і навіть сміттєві пакети. Ми складаємо відходи в пакет і вивозимо до першого контейнера в місті. Чого хотілося б? Холодненького пива й інших напоїв з холодильника. Сьогодні дуже спекотно. Поки своє довезли, усі напої майже гарячі. Якби знав, що тут можна купити свіже з холодильника, хіба віз би з Бреста? Уся принадність цього місця в тому, що воно нецивілізоване. Тут люди почуваються абсолютно вільними.
Всього кілька метрів проходимо за курсом туристичної бази “Біле озеро” і потрапляємо в зону зовсім інших уявлень про душевний комфорт. Кордон між дикою природою і базою хоч і не окреслений парканом, але проведений досить чітко. Перше, що впадає в око, – свіжопофарбовані турніки, лавочки, волейбольний майданчик. І обличчя відпочиваючих мають інший вираз: на них читається безтурботність, густо замішана на почутті власного достоїнства. Люди заплатили гроші і бажають мати максимальну віддачу.
– Дуже гарний відпочинок, – каже мешканка готельних будиночків Емілія Йосипівна з Мінська. – Ремонт, зрозуміло, вимагає грошей. Але є речі, які можна вирішити, не вкладаючи великих коштів. Ми приїхали – доріжки не підметені, голки жовті, торішні. Дрібниці, а неприємно. Музика на дискотеці – “кислота” для молоді. Включили, молодь пострибала, а людям середнього віку теж хочеться танцювати. Нема анімації для дітей.
Поїхали, красунечко, купатись…
Біля Влодави є найпопулярніше місце відпочинку жителів Люблінського воєводства і навіть Варшави. І це правда. У селі Окунинка, до якого примикає озеро Біле, є безліч приватних невеликих готелів, а будинки, які здають власники в літній сезон гостям, трохи далі (всього кілометр-два) – це агросадиби.
Платна парковка забита автомобілями і наметами. Власник викупив одразу п’ять земельних ділянок, в будинку організував зручності: душ, туалет, прокат шампурів, мангалів і навіть наметів зі спальними мішками. Оскільки до озера близько кілометра, то ціна стоянки – від 15 злотих. Вільних місць не було. Уже ближче до вечора я вирішив взяти напрокат спальний мішок (5 злотих за добу), заночував би в лісі біля озера, – на жаль, усі 120 мішків були розібрані.
Дійшов до відомчого готелю (67 злотих у день за ліжко в двомісному номері) – місць немає. Уже з принципу зайшов у дорогі готелі, розташовані буквально на березі озера. Але й тут номер треба замовляти заздалегідь: мінімум за два тижні. Використовуючи адміністративно-дружній ресурс, я таки влаштувався.
Вхід на пляж (озеро з боку села обгороджено симпатичною металевою огорожею) – безкоштовний, але я зі своїм пляжним рушником бродив хвилин десять, вишукуючи вільне місце. Кабінки для перевдягання, біотуалети і ящики для роздільного збору сміття – безкоштовно. Для дітей – так називаний “лягушатник”, за тими, хто купається, дивляться не тільки батьки, але і працівники рятувальних служб.
Від віндсерфінгу (50 злотих за годину за дошку з вітрилом) відмовився одразу: не вмію. З цієї ж причини були відкинуті квадрацикли і велосипедні багги. Вибирав між рейдом навколо озера на моторній яхті “Яніна” (15 злотих з людини) і прогулянкою на водному велосипеді (25 злотих за годину на чотирьох), запропонували поїздку у “вагончиках” навколо озера за 5 злотих. За кермом солідного кара сидів чоловік, у трьох вагончиках усі місця були зайняті. Екскурсовод щебетала без угаву. На свій подив, довідався, що для приїжджих розроблений спеціальний туристичний маршрут “Три озера”, адже поруч з Білим є ще два інших. Поїздка дозволила приблизно оцінити число відпочиваючих на березі – не менше десяти тисяч.
Звичайно, усім туристам треба поїсти. З цим в Окунинці без проблем: за кілометр від пляжу впритул один до одного стоять кафе, ресторани, бістро, торгові крамниці. А купити можна багато чого – від плавок і сонцезахисних окулярів до мотоциклів.
Сергій МОЩИК
Тетяна ШЕЛАМОВА
Юрій РУБАШЕВСЬКИЙ
| Comments: |
