Покинула Волинь в одному платтячку

Мова про Аліцію Йосипівну Гілевич. Зараз це ім’я на вустах не тільки всієї Америки, але й Китаю, Індії, Польщі, а віднедавна – й України. Бо завдяки Аліції, вірніше, розробленій нею системі математичної пропорції посередництва, десятки, а то й сотні людей стали не просто заможними, а поповнили список мільйонерів. Сама ж Аліція, радниця президентів Рейгана та Буша, вважається не тільки однією з найбагатших американок, але й однією з найщедріших меценаток. Зокрема, благодійниця утримує чотири дитячих будинки в знак того, що в дитинстві сама спізнала гірке сирітське життя. А почався її шлях з волинського села Любомирка (нині Рівненщина), у якому вона народилася і до якого наразі завітала вперше після майже 70-річної розлуки.Варто було бачити, як Аліція Гілевич шукала місцину, де стояла батьківська хата, як, знайшовши на отчому місці півцеглини, притуляла знахідку до грудей, як реліквію… Усе це переконувало: у душі цієї людини залишилися не тільки спогади, але й глибинна сув’язь з отчою землею. І, звичайно, біль… За тим, як “перші совєти” відправили батьків на Сибір. За тим, як вся родина Гілевичів-Домбровських змушена була спізнати ціну останнього шматка хліба. Зрештою, за тим, як у відчаї відкрилася інша сутність – служіня Богу та волі.
– Мені було шість років, як совєтська власть прийшла на Волинь і побачила у моїх батьках “ворогів народу”, – розпо-відає пані Аліція, – після арешту наша родина потрапила до горезвісної Малої Яруги на лісоповал. Працювали по-чорному. А коли почалася війна, то поселенців табору (поляків) звільнили для поповнення Війська Польського. З того часу пам’ятаю один-єдиний епізод: проходимо з татом мимо крамниці, а у вітрині – прекрасна лялька. Прошу, аби батько купив її мені. А у відповідь чую: “Доню, я не проти, але тоді ми залишимся без шматка хліба”. Далі нашу родину переслідували суцільні злидні. Не знаю, яким чином, але я опинилася аж в Ірані. Звідтіля, загубивши рідних та близьких, добряче напереживавшись і набідувавши, буквально в одному літньому платтячку подалася на пошуки нової долі. І знайшла її у далекій Америці.
У США в енергійної емігрантки започаткувалося відразу три епохальні мрії – обовязково здобути вищу освіту, вийти заміж за чоловіка польської національності та вибрати роботу, яка давала б не тільки пристойний заробіток, але й право бути вільною людиною.
– Усе це збулося, – зізнається пані Аліція, – але не само собою. Довелося наяву сповідувати принцип: “Життя несправедлитве – за нього треба боротися”. Щоправда, у цій боротьбі ми з чоловіком були як єдине ціле. Народили та виховали двох діток. Навпіл ділили всі радості та печалі. А ось щодо бізнесових перспектив, то тут наші погляди кардинально розділилися. Мій чоловік – економіст, прихильник традиційного способу заробітку – через встановлену платню. Спочатку його 20 тисяч доларів на рік влаштовували нашу сім’ю. Але з часом я почала задумуватись: невже 20 тисяч – це межа наших можливостей, невже не можна більше? З’ясувалося: можна – через звичайну арифметичну пропорцію. Коли на початках я повідала розроблену систему своєму Генріху, він сказав, що це – утопія. Насправді ж система виявилася доволі ефективною. У її суть закладено те, що людина за посередництво отримує відсотки. Розмір цих відсотків може коливатися від трьох до двадцяти одного в залежності від багатьох чинників. А насамперед – від того, наскільки розширятиметься посередницьке коло. Тобто, тут діє своєрідна ланцюгова реакція: я залучаю до справи одного клінта, а той клієнт – ще одного і так далі… Ось так назбирується ціла “армія”, яка працює на реалізацію якоїсь продукції. І чим ця “армія” більша та ефективніша, тим більше балів набирає зачинатель. Відповідно за набраними балами і нараховується матеріальне заохочення. Цей бізнес, яким зараз опікується мій син Марек, розповсюджений по цілому світу. Працюємо в різних галузях. Найбільше – у сфері здоров’я та краси.
Перебуваючи у місті Дубні, Аліція Гілевич провела семінар-тренінг, на якому вчила українців “заробляти мільйони”. Хтозна, можливо комусь її досвід та спе-ціальна система справді посприяє у бізнесі. А заодно розшириться меценатство, яке для пані Аліції, як сама запевняє, є спражньою радістю для душі. Ось і в Дубні американка вдалася до благодійництва – посприяла у ремонті тутешнього костелу та матеріально підкріпила премію імені Антонія Мальчевського, яку вручатимуть талантам Дубенщини.
Сергій Новак,
Рівненська область

• Нравится
•