Заради дітей не вийшла заміж за італійця
Підпис відсутній
Єдина радість у житті Ганні – двоє доньок і син, внуки, сестри та їхні родини. Перший чоловік, батько двох її дочок, був добрим сім’янином, але у 27 загинув під колесами трактора. Із другим чоловіком Ганна має сина Василька, але ото й уся радість. Не раз із дітьми втікала до сусідів від його кулаків і матюків. П’ять разів несла заяву на розлучення, але... шкодувала непутящого. Діставалося від нього й її молоденьким донькам, і цього Ганна вже не могла стерпіти. Дочки, на щастя, вийшли заміж, переїхали в інші міста, і Ганна зважилася на “турпоїздку” до Італії.
Гроші на дорогу позичила у родини. Перевізник взяв за послуги 2000 доларів. Фантастична сума! Зараз до Італії можна дістатися учетверо дешевше, бо працевлаштуватися “нашим” стало там складніше. Тепер Ганна не шкодує, що стала прислугою у іноземців, тут за це платять гроші. Вдома ж терпіла значно гірші приниження від чоловіка. А в Італії навіть у відчайдушних випадках синьйор сто разів подумає, перш ніж підняти руку на жінку.
Найважчим випробуванням для Ганни, як і тисяч її землячок, була туга за сім’єю. Багато заробітчанок мимоволі стають на чужині “поетками”. Муза завітала і до Ганни. Роками гаруючи у колгоспі на буряках, і гадки не мала, що писатиме вірші.
– Поки звикала, кілька тижнів не могла спати, – згадує жінка. – Звечора засну, а в другій-третій годині ночі сон, як рукою знімає, голова пухне від думок. Несподівано почала римувати слова. Перший вірш був про Батьківщину:
Україно мила, Україно рідна!
Ти така далека і така близька.
Шле тобі вітання українська жінка,
Уклін тобі, рідна, земле дорога...
Ми тут є рабами, Україно рідна,
А твої онуки без батьків ростуть.
Чому ти, країно, така стала бідна,
А в твоїх управах багачі живуть?
Ми тебе благаєм, Україно-мати,
Піднімись на ноги і крила розправ,
Щоб ми не боялись до тебе вертатись,
І борги не тиснули, як отой удав...
Коли Ганна зрозуміла мову, то відчула, що здебільшого італійці нашим людям співчувають. Але іноді престарілі синьйори прискіпуються: то посуд не так начищений, то меблі не блищать. Італійські підлітки демонстративно розкидають речі у щойно прибраній кімнаті. Класичний спосіб перевірки – кинути у хаті дрібні купюри і очікувати, як поведе себе прислуга: привласнить гроші чи поверне господарям. Боже, борони, сперечатися із синьйорою, доказуючи своє. Твоє “я” там нікого не обходить, треба бути покірною.
– Якось я почула, як одна українка заявила: “Я вже поміняла шість господарів, але знайду таки ту роботу, де я буду керувати!” Я тоді подумала: “Жінко, у своїй хаті можна керувати, а у чужій роби те, що тобі скажуть”.
У Ганни одна за одною померли синьйори, до яких найнялася. Була в розпачі. Зателефонувала старшій дочці, сказала, як “щастить”. Вона пообіцяла просити у Божої Матері помочі, “щоб баби біля мами не вмирали”. Але за тих “нещасливих” півроку Ганна змогла повернути позичені гроші і стала надсилати зароблені євро дітям.
Зараз Ганна працює у селі за сорок кілометрів від Мілана у третьої синьйори, годить, як власним дітям, і 90-річна бабця це цінує. Але одного разу синьйора Ганну неабияк вичитала, бо та накупляла дешевших продуктів. “Чого економиш? – сварилась італійка. – Купуй все найкраще. Хай менше, але вищої якості”. Ганна так і чинить відтоді. Перша страва італійської, навіть найбіднішої родини – сири. Потім – паста (спагетті), риба, яловиче і теляче м’ясо, різні спеції. От чого там не терплять – то це цибулі і часнику. Коли Ганна розповіла синьйорі, що вдома її сім’я за рік споживала 40-літрову каструлю смальцю, вона здивувалася: “І ти ще живеш?”. В обов’язки Ганни входить “поліція” – прибирання у домі, готування їжі, прогулянки із синьйорою. Особистої гігієни бабця досі дотримується самостійно. У неділю Ганна має вихідний і спішить в парк до землячок. Бувало, що тривала неможливість перекинутися зі “своїми” рідною мовою приводила заробітчанок до нервових зривів, навіть божевілля.
Із бабусею Ганна переговорила про все на світі. Покійний чоловік господині воював у Другій світовій війні, три роки був у німецькому полоні, і сім’я не знала, чи живий він. Коли повернувся, народили дочку і сина. А Джакома ще 27 років доглядала його хворих батьків. Вони були лежачі, тому пані добре розуміє наших заробітчан. Поскаржилася Ганні, що молодь нині не дбає належно про стариків, тому й шукає для них прислугу з “третього світу” або ж віддає у дім престарілих. Там людина від сили тиждень-два протягне, незважаючи на гарні умови. Розраховуються за нього пенсіонери із власної кишені. В Італії працездатні громадяни намагаються всі заощадження покласти у банк. Працюють здебільшого чоловіки, а їхні дружини тринькають зароблене. Ледь не до пенсії італійці живуть у найманих будинках чи квартирах, аж під старість купують собі власне житло. Якщо син чи дочка досягли 18 років – йдуть на свої хліби. Діти згодом також грошей батькам не підкинуть...
У нас, як відомо, батьки до останнього горбатяться, аби допомогти дорослим дітям. Ганна також майже всі зароблені гроші відсилає в Україну. Їй багато не треба, адже живе і харчується у Джакоми безкоштовно. На місяць заробляє 850 євро. Допомогла сім’ї старшої дочки придбати автомобіль, молодшій старається на власний дім, а сина ощасливила ноутбуком. Передає дітям і внукам всілякі ласощі – цукерки, консерви, фрукти та одяг… Перепадає дещо і чоловікові: шле продукти і щось із одягу.
Особисте – на останньому плані
Синьйора Джакома щиро тішилася, коли українка зібралася на рідну землю. А її син Франко просив не залишатися довго разом із чоловіком, щоб той не заподіяв їй шкоди. Франко – взагалі окрема історія в італійському житті Ганни. Розлучений 60-річний чоловік пропонував їй заміжжя, але українка відмовила.
– Коли вийду за нього, не зможу допомагати дітям, – пояснює. – Вони своїх дорослих дітей не підтримують і українським дружинам забороняють.
Поки матиме здоров’я, жінка допомагатиме грошима найближчим родичам. Через кілька тижнів вона знову вирушає до Італії. На своє особисте життя, схоже, Ганна наклала табу…
Світлана КЛОС,
Тернопільська область
| Comments: |
