Жінка зі Знаком якості

Теперішнє покоління мало що знає про Знак якості, яким в Радянському Союзі маркувалися товари високого гатунку. А от Паша Чернуха із Ратного, що на Волині, особисто його мала і їй надавалося право ставити цю позначку на своїх товарах.
Спеціальну лозу для роботи вирощували в селі
Про якість нині годі й говорити. На наших ринках стільки хламу-непотребу продається, що впильнувати, як, що і з чого виготовлене просто неможливо. Хоча, треба було б. Адже у ЗМІ часто говорять, що малюки отруїлися іграшками, від кофтини в когось пішла алергія по тілу, від сонцезахисних окулярів невідомо з яких полімерів “очі з орбіт виходять”...
– Зараз нема такого контролю, як колись. А прикро... Я не один рік відпрацювала на швейній фабриці “Веснянка”, що в Ратному. Правда, в цеху лозопле-тіння. 30 чоловік виготовляли вироби з цієї рослини – корзини, вази, декоративні тарелі, вироби під печиво, цукерки, фрукти. І все контролювалося, перевірялося, чи нема халтури. Якщо погано – забраковувалося, – розповідає Паша Андро-нівна.
Сировину заготовляли на спеціальних плантаціях, які утримували у селі Сільце. Там четверо спеціалістів вирощували лозу, охороняли її. Це була спеціальна лоза. Згодом вона надходила в ратнівський цех. Сьогодні ці поля запущені, спеціалісти вже давно втратили професіоналізм. Ось тільки Паша Чернуха із тридцяти колег й залишилася відданою лозоплетінню, вона щиро закохана у свою роботу. І сьогодні плете кошелі, корзини, миски, вазони... А збирає лозу біля річок та лісів. Добряче находившись, разом з чоловіком Степаном Івановичем приносить сировину додому, замочує зрізані прутики у спеціальному бакові, який зберігається в сараї, де Паша Андронівна облаштувала собі міні-майстерню. У цій посудині вона їх запарює, щоб постояли в окропі дві години, потім знімає з них кору. Коли жінка працювала на фабриці, цю роботу виконували спеціальні верстати. А от вдома – доводиться вручну. Праця настільки важка, що іноді руки від втоми не слухаються. Тільки від кінцевого результату жінка отримує задоволення.

Вимоглива і до себе, і до інших – тому й учнів не має
– Всі дівчата, які зі мною працювали, коли їм щось треба, звертаються до мене: “Зроби, Пашо, корзину чи тарель...” Багато виробів я виготовити не можу. А от для душі – запросто. Купу часу забирає сама підготовка лози до плетіння – а це парення, обшкуровування, згодом саме плетіння, лакування – й тільки після цього виріб із лози радує око, – показує свої кошички жінка.
На одну корзину, щоб сплести, вона затрачає годин зо п’ять. Щоб, скажімо, тарілка під фрукти виглядала витонченішою, для її виготовлення прути розрізують – й тоді вони схожі на соломку.
Сьогодні виробами Паші Чернухи захоплюються не тільки земляки, але й жителі інших областей, і навіть республіки Білорусь. Бо вони добротні.
– Коли я працювала на “Веснянці”, в мене був особистий Знак якості. Теперішнє покоління про нього мало знає. А тоді ним маркували товар, який був виготовлений бездоганно. Із тридцяти робітників цеху лозоплетіння тільки двоє мали його. І я в тому числі, – розповідає Паша Андронівна. – Тому, мабуть, і учнів в мене немає. Бо я дуже вимоглива як до себе, так і до інших. Хоч в мене дуже велика родина: четверо сестер і шестеро братів, але як підходять пасхальні свята, завжди просять, щоб освіжила корзини, щось гарненьке, нове сплела. Поскільки цю роботу дуже люблю, тож нікому й не відмовляю. А друзів, знайомих маю багато – аби вистачало сил готувати подарунки!
Марія ДУБУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО

• Нравится
•