Відсидівши в колонії строк за пограбування, Денис прибув в рідне місто на Житомирщині й найперше вирішив належно відзначити повернення на волю. Зрозуміло, як водиться в таких типів, веселою гулянкою, з неміряною кількістю “бухла”.
Як на те, його давній дружок Максим, із котрим, ще навчаючись у школі, вчинили кілька “подвигів”, за які потрапили на олівець до інспектора міліції у справах неповнолітніх, якраз на днях “дембельнувся” з армії. Так що причина славно “погудіти” в “корешів” випадала нібито подвійна.
Зустрілися вони під обід і майже до вечора заякорилися в одній із міських “забігайлівок”. Та, очевидно, з веселою гульнею там щось не клеїлося, тому пішли в міський парк, прихопивши по дорозі з магазину кілька пляшок оковитої і чогось на закуску.
Розташувалися на лаві, неподалік іншої компанії (хлопця і трьох дівчат, котрі з пластиковими склянками в руках весело гомоніли, оточивши пляшку вина). “Склянки не позичите?!” – гукнув до них Денис. Замість склянки, потерпаючи, ймовірно, від чоловічого дефіциту, ті запропонували хлопцям приєднатися до них. Але при чарці не завжди знаходиться спільна мова та ще тоді коли важко поділити дівчат-компаньйонок. Нібито й поділити було не складно: якраз кожному по дівчині припадало. Та Денисові забаглося якраз тієї, котра симпатизувала новому знайомому. Між суперниками виникла сварка, і бачачи, що з опонентом справитися голими руками буде не просто, Денис вихопив з кишені ножа й, не роздумуючи, вдарив. Лезо розпанахало хлопцеві плече, дівчата злякано заверещали й побігли геть. Накивали п’ятами від гріха подалі і Денис з Максимом.
– Навіщо ти його підрізав? – дорікнув Максим дружкові. – Заявить у міліцію – дівки можуть посвідчити проти нас.
– А нехай має повагу до тих, хто на зоні був! Не бійся, я й дівкам кишки повипускаю, якщо стануть вякати.
Невдовзі шукачі пригод із ножем у кишені забрели в якийсь двір багатоповерхового будинку й зупинилися біля лави, на якій сидів літній чоловік.
– Підсунься! – Наказовим тоном мовив Денис. А коли чоловік зробив йому зауваження про невихованість у ставленні до старших, обізвав його “старим козлом” і порадив “заткнути пельку”, якщо не хоче передчасно в могилу. Ображений встав із лави й пішов, пообіцявши подзвонити в міліцію, якщо грубіяни не заберуться геть. Але вони не стали чекати виконання погрози, наздогнали й накинулися на нього. Максим схопив чоловіка ззаду за шию, а Денис забіг наперед і почав гамселити кулаками в обличчя. Затулившись руками, той став відбиватися ногами. Це розлютило Дениса ще більше, він витягнув ножа й штрикнув чоловікові в живіт. Ще й нерухоме тіло, що впало на землю, забіяки копали ногами, доки з під’їзду хтось не вийшов. Аж тоді кинулися навтьоки.
Ніч вони вирішили перебути в іграшковому будиночку на території дитячого садка. На всяк випадок. Тим більше, що в них ще була непочата пляшка, яку “зекономили” в парку.
– Треба заспокоїти нерви, – коментував Денис, розкручуючи кришечку шийки.
Утім, заспокоював недовго: ще й півпляшки не випили, як у вхідний отвір зазирнуло обурене обличчя сторожа-діда:
– Забирайтеся геть із території, бо зараз міліцію викличу!
Повторилася попередня історія: нещасного збили з ніг і копали, доки не знепритомнів. Насамкінець Денис дістав ножа.
– Може не треба, – в’яло намагався його стримати напарник.
– А ти хочеш, щоб він очуняв і заявив у міліцію?
Після цих слів бандит двічі штрикнув нерухоме тіло в живіт…
Зарізяку із поплічником затримали наступного дня: і свідки, і жертви (на щастя, і літній чоловік, і сторож дитсадка, попри важкі ножові поранення, вижили) змалювали їхні словесні портрети. У невеликому місті звірити їх із фотографіями у картотеці злочинців правоохоронцям не склало великих труднощів. Правда, удома ні Дениса, ні Максима не застали. Максимові батьки сказали, що їхній син на дачі. Були там обоє: сиділи надворі – за столиком, заставленим пляшками. Помітивши міліцейський фургончик, що загальмував біля воріт, Денис кинувся тікати. Але був надто п’яний, щоб змагатися наввипередки бодай з кимось. Під час обшуку знайшли при ньому і ніж, від якого постраждали впродовж доби аж троє осіб. Очевидно, збирався доводити свою кримінальну “зверхність” іще перед кимось… Слава Богу, вже не доведеться.
Ігор Славич,
Житомирська область
Comments: |