Герою Висоцького капітану Жеглову листи писав увесь Союз
Володимир ВИСОЦЬКИЙ
Володимир Висоцький зіграв майже три десятки ролей у кіно і став автором близько семи сотень пісень, більшість з яких за життя пісняра не були офі-ційно записані на грамплатівках, а поширювалися у вигляді любительських магнітофонних записів. Як бачимо, відверта нелюбов влади (бо зачіпав заборонені цензурою теми) не завадила йому стати кумиром мільйонів. Співав мовою народу, без притаманного у ті часи радянського пафосу. Тож і зажив слави “совісті епохи тотальної брехні і пристосуванства”. Посмертно він удостоївся звання заслуженого артиста РРФСР та став лауреатом Державної премії СРСР.
Іншому довелося б прожити кілька життів, аби відчути й так реалістично змалювати у піснях велелюддя персонажів. Кожен – моряк і альпініст, тюремний авторитет і далекобійник, фронтовик і звичайний трудяга – вважав його “у дошку своїм”. А який фурор викликав фільм з участю Володимира “Місце зустрічі змінити не можна”! Після прем’єри глядачі завалили правоохоронців листами. На конвертах вказували: “МВС, капітану Жеглову” (саме його грав Висоцький), вважаючи чоловіка реальним персонажем.
Велику роль у долі цієї людини-легенди відіграло кохання. Був тричі одружений. Останньою любов’ю Володимира стала французька актриса російського походження Марина Владі. Завдяки дружині-іноземці Висоцький отримав змогу виїжджати за кордон. З його творчістю знайомляться глядачі у різних куточках світу. Натомість у рідній країні йому стає все важче знятися у кіно й записати власну пісню. Висоцький кохав Владі до нестями. Але навіть вона не могла вберегти свого чоловіка від пагубної пристрасті до алкоголю та наркотиків. Кажуть, відмовлявся пити лише задля виконання єдиної ролі – Гамлета в однойменній п’єсі, котру грав у Театрі на Таганці (Московський театр драми і комедії). Серце не витримало надзвичайної працездатності й нездорового способу життя. 25 липня 1980 року артист помер. За одними даними – у себе вдома, за іншими – під час репетиції у театрі. У Москві саме проходила літня Олімпіада. Помпезних похоронів Висоцький не мав – про смерть талановитого актора повідомили лише… у скромному оголошенні над віконцем театральної каси.
Минуло кілька років – і його ім’я стали увічнювати. Насамперед у назвах вулиць. До сьогодні вважалося, що первістком став бульвар Висоцького у Києві. Проте сучасні дослідники, маючи на руках документи, доводять: це не так.
На Хмельниччині є молоде місто атомників Нетішин. Саме тут вперше одну з вулиць нарекли на честь відомого барда з українським корінням (батько Висоцького був киянином).
– Одного разу Микола Гончар, який був депутатом Нетішинської міської ради, розповів друзям, що ведеться робота з присвоєння вулицям назв, – розповідає Олександр Шустерук, кореспондент газети “Перспектива” Хмельницької АЕС (саме він взявся досліджувати цю тему й натрапив на унікальні відомості). – Раніше усі новозбудовані будинки розрізнялись лише за порядковими номерами введення в експлуатацію. Його товариш Володимир Савчук і запропонував одну з вулиць назвати на честь “нашого Володі” (був ярим поціновувачем творчості Висоцького). Про ідею повідомили місцеву владу. Проте відповідь була категоричною: до творчості Висоцького не надто схвально ставиться компартія. Але це не зупинило місцевих меломанів. Вони на початку осені 1986 року розпочали кампанію зі збору підписів і таким чином домоглися увічнення пам’яті кумира.
Кілька тисяч підписів стали вагомим аргументом для місцевої влади. За рішенням виконавчого комітету Нетішинської міської ради народних депутатів №20 від 18 лютого 1987 року “Про присвоєння назв вулицям і нумерацію будинків в новозбудованих мікрорайонах міста Нетішин”, поряд із вулицями Будівельників, Набережна, Варшавська з’явилась і вулиця Висоцького. А однойменний бульвар у Києві, на основі рішення міської ради, з’явився на півроку пізніше – у серпні 1987-го.
Наталія КРАВЧУК,
Хмельницька область
| Comments: |
