Живе у музеї

Господиня світлиці Леокадія Загальська

Леокадія Загальська – людина творча і водночас добре знана у світі українського вишивальництва. Причому, талант до народної вишивки Леокадія Михайлівна успадкувала від мами – заслуженого діяча мистецтв Республіки Польща Ганни Бабич, котра до останніх своїх днів (прожила 90 літ) не випускала голку з рук. За роботи Загальської пропонували запаморочливі суми, проте жодної із них художниця не продала.
– Коли переселились у хату, то відразу почали облаштовувати її на свій лад – старовинний, – розповідає жінка. – Чоловік Іван спершу не вельми захоплювався моєю ідеєю, але з часом сам почав долучатися до хатнього дизайну. Таким чином в оселі з’явилися давні рушники, обруски, лавки, столи, бочки, цебрики, горщики, праски… Доля цих речей різна – одні з них нам люди віддали як “непотрібні речі”, інші ми обмінювали чи купляли. Купили, приміром, дивовижну скриню для одягу. Вона не тільки гарна зовнішньо, не тільки поважна за віком, слугуючи людям сто п’ятдесят років, але й доволі вартісна внутрішньою атмосферою, адже у ній ніколи не заводиться міль. А ще є у нас простий і водночас унікальний п’ятицентнерний солом’яник для зберігання зерна. Йому теж уже за сотню років, через нього пройшли десятки тонн збіжжя, а він ще цілий-цілісінький, жоден гризун його не пошкодив. У сінях стоять жорна – діючі, а в коморі – різного роду дубові бочки, у яких раніше возили жниварям у поле воду. Зараз у них інколи зберігаємо джерельну воду. Повниться моя оселя також давніми іконами. Одна з них – ікона святої Варвари – намальована на папері, має уже 107 років, але зберігає такі ж цілісні та світлі тони, як і при створенні. Суттєвим доповненням до старовинного хатнього інтер’єру стала колиска-плетенка, яку особливо полюбляють колихати тутешні дівчатка, коли навідуються у хату-музей. А в найближчих наших планах – звести справжню піч-лежанку взамін тої, яка є в оселі і призначена лише для варіння їжі; відновити та встановити ткацький верстат – не лише для показу, але й для безпосередньої роботи.
Торік, приміром, заїхала поглянути на мою світлицю польська делегація. А зовсім недавно отримую від однієї з польських туристок вісточку. Мовляв, ви своїм незвичним дизайном так запалили нас, що ми й у себе почали створювати музей старожитностей. Звичайно, приємно за таке наслідування і розуміння, бо як-не-як, а на подібних починаннях якраз і тримається сув’язь поколінь.
Сергій Новак,
Рівненська область

• Нравится
•