Мати покинула восьмеро дітей і живе з чужим дядьком
Діма відпасує і свою, і дідову корову
Сестричка в сім’ї за неньку
У багатодітній родині Гнатюків із села Старі Кошари Ковельського району на Волині кипить робота. Поки міські жителі думають, де б відпочити, сільські відкладають “розслабуху” на зиму, коли буде спокійніше. А поки що робота роботу підганяє. От і Гнатюки тепер як не на лугах, де заготовляють сіно для двох коней та трьох голів великої рогатої худоби, то в городі, де зілля так і пре, а жуки картоплю об’їдають. Живе немала родина з батьком Анатолієм Івановичем.
– Якби не діти, то не знаю як і раду давав би цьому великому господарству. Дружина покинула два роки тому і живе з іншим чоловіком в нашому ж селі, а ми самі господарюємо, – розповідає.
Поки батько працює в колгоспі електриком, всі діти знають свої обов’язки і підганяти в шию їх не треба. Баба з дідом допомогли родині з реманентом, тож хоч сіно не заготовляють вручну, а прилаштовують до коня старі косарки і гайда в поле чи на луг (хлопці з 13-14 літ вже косять). Мають і беушну грабарку. Та, попри полегшення у праці, спокій їм тільки сниться. Адже тільки звести все сіно (а для однієї худобини потрібно чотири великі вози), доводиться докласти немало зусиль. А тут ще шестеро свиней в сараях квікає, птиця подвір’ям бігає – і все треба нагодувати.
Чимало хатніх справ лягло на плечі 16-річної Оленки.
– Вона в сім’ї – як друга мама. Адже дочка і готує на велику родину, і пере, – каже батько.
– А Ви за якісь провини можете посварити дітей?
– Швидше вони мене, коли інколи дозволю собі перехилити лишнє, – зізнається Анатолій Іванович. – При моїй роботі можна щодень п’яним ходити...
Примусово лікувати не можна. А пити без міри?
Перебиваються діти тимчасовими заробітками: комусь сіно скосять, комусь підсоблять в господарстві.
– Вони дуже трудящі, – розповідає сільський голова Галина Шепшелей. – І дружні. Часом бачу, один молоко несе здавати, інший корови пасе, третій на городі – тобто всі працюють. От тільки з мамою проблеми. Вона ще й в чарку любить заглядати. Відправити на примусове лікування сільська рада її не може – нема такого закону, як колись. Ми ніби дожилися до демократії, тож і кажуть, що примусово лікувати – це насилля над особистістю. А за невиконання батьківських обов’язків матір ми можемо хіба що оштрафувати. А що це дає? Виходить таке собі замкнене коло. До речі, за двадцять літ, що я живу в Старих Кошарах, помітила, що сімей, які стали більше пити, додається. Позбавляти їх батьківських прав – також не вихід, та й діти цього не хочуть. Думаю, що і збільшення соціальних допомог проблем не вирішує, тут треба до кожної сім’ї підходити індивідуально. Інколи буває, що ті, що п’ють, ледарюють, нічого не тримають, отримують допомогу. А працелюбні родини, які ще й пай взяли, тої соціалки не мають. Ніби на земельний пай розживешся... Ось і в Гнатюків понад два гектари, а в розкошах не купаються. Ледь спромоглися газ в хату провести. Зараз котел встановлюють, то, може, і Оленці з тим пранням труд полегшать – нарешті стягнуться на добротну пральну машину.
Гнатюки всі в трудах. Коли приїхали в Старі Кошари, вдома з усіх застали тільки Оленку – вона куховарила. 11-річний рибалка Діма якраз відпасував з дідусем корови. Інші мали свої справи. Сільські клопоти не питають, чи старий ти, чи малий...
Марія ДУБУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
