Вперше вийшла заміж у… 79 літ
Іванна Просіцька та Володимир Плетеницький
Усміхнена та енергійна жінка запрошує нас до хати, куди прийшла невісткою лише п’ять років тому. І хоч їй минув уже 84-ий рік, язик не повертається назвати її старенькою бабцею: модна коротка стрижка, пофарбоване волосся, у вухах сережки, на руці виблискує перстень.
– Виглядаєте на літ п’ятнадцять молодшою! – не перестаємо вголос дивуватися.
– Я вам, дівчата, так скажу: щоби мати на старість здоров’я і силу, змолода треба сі тримати: хлопці – набік, пиятика – набік. Видіте, Бог дав мені літа, хоч і зазнала всього у житті...
Іванна Просіцька живе у Добромилі Старосамбірського району з дитинства. П’ятнадцятилітньою дівчиною працювала санітаркою у німецькому госпіталі – таким чином мама хотіла врятувати доньку від робіт у Німеччині. У 1948 році Іванну Миколаївну засудили на чотири роки за недостачу у продовольчому магазині (тоді за один місяць ув’язнили 49 людей). Потім працювала швачкою, згодом – на залізниці, а вийшла на заслужений відпочинок аж у 71 рік. Чоловік пані Іванни Володимир Плетеницький теж добромильчанин, все життя трудився механіком, разом з першою дружиною виростив трьох синів, які тепер мешкають окремо. Діти з повагою поставилися до батькового рішення, адже розуміють, що він людина в літах і жити самому важко.
– Де ви познайомилися? – цікавимося у господарів.
– Та ми сусіди, – першою відповідає пані Іванна. – У нього жінка була хвора, то я часто йому допомагала на полі. Я вам так скажу: молодою не виходила заміж, бо хлопців боялася, думала, якщо поцілуюся, то буде дитина. Хто тоді що розказував?.. Хоч і старі, а тепер нам разом добре. Про день народження не забуваємо. Володя ото подарував мені золотого ланцюжка. Я його сварила, нашо, гроші страшні такі. А він: “Нич, нич”. Бог дав мені дуже доброго побожного чоловіка. У церкві разом сидимо, на службу возить отець, який вінчав нас.
– Покажіть фотографії з вашого шлюбу, – просимо молодят.
– Ми не робили, – відповідає пані Іванна. – І на весілля нікого не просили. А нащо то старим?
Після одруження пані Іванна перейшла жити у чоловіків будинок, разом обробляють город, а ще до минулого року доглядали бичка. Тепер мають кури, чотири котики і пса – ото й уся господарка. Але не сидять без діла, знаходять собі заняття. Іванні Просіцькій неабияк болить життя церковної громади. Каже, ще бойова, як і в молодості, тому у дев’яностих навіть згуртувала чоловіків і разом боронили церкву від омонівців.
– А ще Яна плете вінки на хрест жертвам сталінських репресій. Робить і коврики, то їй потрібні різні кольори, ріже все на шматки, – сміється пан Володимир. А дружина обриває його на слові:
– Володя, тихо будь, я старша. А нащо то все палити? Шкода. Як можна ж зробити квадратові, круглі...
В обох настільки світлий розум і ясна пам’ять, що тільки щиро можна порадіти і побажати їм здоров’я, взаємної турботи і розуміння у подружньому житті. Бо, як каже пан Володимир:
– За п’ять років ми сі не сварили.
– А чого сварити? – дивується дружина. – Нема за що. Я тільки тепер сі зрозуміла, як добре чоловіка мати...
Олена ПАВЛЮК,
Львівська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
