Волинянин працював у найбільшому цирку Англії
Ярослав ПИСАРСЬКИЙ з учасницями шоу-балету
Усі мають робити все
Згідно контракту Ярослав з товаришем Романом з Львівської області мали рік відпрацювати в найбільшому мандрівному цирку Британії. Робота музиканта не є важкою. Одягнув білу сорочку, пограв на трубі, й день минув, – так думали хлопці, але в цирку були свої порядки. Одразу на другий день всім вручили щітки в руки й сказали зішкрібати стару фарбу з будинків на колесах.
– Я трохи попрацював та й, думаю, піду відпочину. А наш керівник гукає, мовляв, ти куди, працюй. Англійську мову я знав на шкільному рівні, тому багато чого не розумів. Вже згодом мені розказали, що девіз колективу: “Усі мають робити все”, – розповідає Ярослав.
У договорі не було чіткого розподілу обов’язків, й ніхто не звертав уваги на посаду, яку ти займаєш. Найважче було звикати до важкої фізичної роботи. Потрібно було розставляти шатро, забивати величезні півтораметрові кілки в землю, тягати різні залізні установки й навіть прибирати за тваринами. Щоб розставити “Шапіто”, потрібно вбити в землю 160 десятикілограмових кілків. Ніхто з працівників не мав права говорити, що важко, й виставляти будь-які претензії. За це одразу звільняли з роботи. Директор, 67-літній містер Мартін, тільки й чекав моменту, щоб оштрафувати. Він так любив гроші, що під ліжком ховав ціле відро дрібних пенні. Коли у нього було безсоння, висипав монети на підлогу й перераховував.
Артисти-заробітчани отримували в три рази меншу плату від англійських громадян. За дрібницю знімали 10-20 фунтів з зарплати, коли що не подобалося – виганяли з роботи. О сьомій годині ранку всі вже мали бути на вулиці. Коли хтось о такій порі ще спав, по стінках металевого вагончика били важкою палицею, а цей звук міг і мертвого розбудити. Не встав вчасно – мінус 10 фунтів, відмовляєшся виконувати якусь роботу – ще двадцять забирали.
Щотижня цирк переїжджав з одного міста в інше. В день відбувалося два шоу. У розкритому шатрі могло вміститися до 800 глядачів. Звичайний квиток коштував 18 доларів. У цирку було 6 верблюдів, 34 тигри, лев, слони, коні. Досить часто захисники тварин організовували акції протесту й намагалися зірвати шоу. А одного разу попробивали всі колеса у фургонах. Збитки сягнули близько 20 тисяч фунтів. З того часу завбачливий власник щоразу виставляв одного чоловіка, щоб охороняв стоянку.
Важка фізична робота й лише кілька годин гри на трубі. Такого хлопці не чекали. А тут ще в Інтернеті знайшли оголошення про те, що в один єгипетський готель потрібні музиканти. Тому й вирішили втекти з цирку й грати на вулиці, щоб підібрати репертуар для Єгипту.
Грали на вулиці й потрапили до найпрестижнішого готелю
Знайомі хлопці, які раніше теж були в цирку, допомогли з тимчасовим житлом. Поки чекав друзів, які мали забрати на квартиру, Ярослав вирішив заграти на вулиці. Пішов в центр міста, на закриті пішохідні доріжки.
– Заграв першу пісню, бачу, кидають люди фунти. О, думаю, буде з цієї затії толк. За годину я заробив сто доларів. За такі гроші в Україні мені потрібно місяць “вкалувати”, – пригадує хлопець.
Наступного дня знову пішов на вулицю. За три години “натрубив” майже двісті доларів. Заробітки були значно вищі за циркові. Й таким чином хлопець вбивав двох зайців – заробляв гроші й напрацьовував репертуар для роботи в Єгипті. Ніхто не підганяв та не стояв над душею, а найголовніше – був сам собі хазяїн. Бачачи, що нова робота виправдовує себе, зателефонував до Романа й переконав його залишити цирк, щоб грати вдвох: Ярослав на трубі, Роман на саксофоні. Перехожі гарно сприймали вуличних музик, цікавилися, чи є власні записи. Дехто пропонував грати на вечірках, в барі. А одна бабуся, зачувши мелодію з її улюбленого мексиканського серіалу, розплакалася й вигребла з кишені всі монети, ще й чоловіка змусила кинути кілька фунтів.
– Ми розповідали, що родом з України. Англійці чули про нашу країну, знають, що тут живуть талановиті люди. Доводилось спілкуватись з представниками нашої діаспори. Вони пропонували організувати невеличкий колектив й грати українські пісні. Але ми відмовились, бо дуже хотіли потрапити в Єгипет, – каже Ярослав.
Хлопці відвідали близько десяти міст, і лише в двох їм заборонили грати. Вдень мали щонайменше 150 доларів. Зароблене за місяць вирішили витратити на квитки до Єгипту, нові мікрофони.
Країна пірамід зустріла їх палаючим сонцем та масою туристів. “Після Англії вона видалася нам раєм”, – посміхається лучанин. Робочий день для музикантів розпочинався о… 18 годині. Жили недалеко від готелю, але щоразу власник присилав по українців таксі, яке відвозило на роботу. Готель вважається дуже престижним. Найдешевший номер коштує 800 доларів за добу, а найдорожчий 8 тисяч “баксів”. Чимало відомих зірок світового рівня відпочивало тут. Пляжем прогулювалось й багато українських депутатів. А для мера Києва Леоніда Черновецького навіть грали пісню на замовлення “Рідна мати моя”. “Крутелики” з Росії полюбляли радянські шлягери і за гарну мелодію не шкодували й 100 доларів.
Звичайно, після 12-годинного напруженого дня в цирку, робота в готелі здавалася відпочинком. Й хлопці по повній програмі використовували вільний час: купалися в басейні, знайомились з цікавими місцинами. Та яким би чудовим не було таке життя, за рік часу засумували за домівкою. Повернувшись в рідні краї, Ярослав найперше купив нову трубу за півтори тисячі доларів. Зараз розробляє новий репертуар і планує знову гайнути кудись.
Руслана ТАТАРИН,
м. Луцьк
| Comments: |
