Зупинився млин і змінилося життя закарпатської родини

Для багатьох літніх людей спогади про минуле – це все те, що залишилося в пам’яті. Прадідівські речі рідко у кого залишилися. А от Марії Повх про минуле весь час нагадує водяний млин, який стоїть на її дворі.
Проїжджаючи Іршавським районом, у селі ніяк не оминеш понад дорогою водяний млин. Туристів ця давня споруда зацікавить обов’язково. Ми теж тут зупинилися, а розповісти про такий для нинішніх часів незвичний млин попросили його колишню господарку Марію Повх, котра на той час вийшла зі свого будинку. Жінка вже пенсійного віку, охоче відкрила нам невеличку хатину й завела до середини.
– Його ще давно колись євреї робили, місце вигідне – річка близько протікає. Мій дідо у них цей млин і купив. Після нього млин перейшов до мого батька, а потім і до мого чоловіка. Наша сім’я з нього й жила. Тут не тілько мололи, а й олію били. Коли колхоз зробили, чоловік робив у млині, а гроші зароблені віддавав у колгосп і мав зарплату. Тоді за кілограм змеленого платили 7 копійок, а тепер люди платять по 3 гривні. Щораз тут усе менше мололи, і млин занепав. А як чоловік помер, то його й закрили.
Насправді цей млин за своєю будовою дуже цікавий, і якби його привести в порядок, то міг би послугувати якщо не для роботи, то для огляду туристами. З цього навіть пані Марія могла заробляти якусь копійку і легше переносити самотність. Бо як лише завели мову про її сім’ю, вона, заплакавши, розповіла, що проживає уже довго одна.
– Ота хата велика моєї доньки, яка постоянно у словаках. Вже 12 років, як поїхала туди на роботу. Там і заміж вийшла за рахівського чоловіка. Хату тут у мене на дворі збудували, колись мо’ й вернуть. Та чи діжду я того? Дочка там робить букети і продає, а зять ремонтами займається. А тут у нас нема де людям заробити.
Відразу напрошується запитання, зрозуміло, не до пані Марії, а до нашої влади: чому “в чехах і словаках” природа, клімат, земля яких нічим не відрізняється від карпатської, люди мають роботу, а у нас ні? Зрештою відповідь і без них не важко дати: там живуть за законами, а не за поняттями, що дозволяють брехню й злодійство, як у нас. І державу так безбожно не обкрадають.
На життя Марія Повх ніби й не нарікає, але самотність переживає важко. Щоб мати заняття, садить картоплю, тримає поросятко – вже є біля чогось ходити і нудьгу скрасити. А найбільше чекає, коли на свято чи у відпустку приїжджає донька. Отак і спливають, як води біля старого млина, у постійному чеканні її літа. І таких Марій по Україні мільйони, які не можуть дочекатися, коли нарешті їхні діти повернуться з далеких світів до рідної хати...
Ольга ЖАРЧИНСЬКА,
Закарпатська область

• Нравится
•