журналіст став композитором
Пісні Василя БІЛЬЧИКА вражають своєю щирістю
Якось, повертаючись з відрядження, заїхали в маленьке село Погулянка Красновольської сільської ради Маневицького району до однокурсника нашого редактора Євгена Хотимчука – Василя Більчика. Навіть не знаю, як правильно назвати цього обдарованого чоловіка: музикант, композитор, письменник і журналіст. Стільки талантів дав Бог одній людині, а він ледве їх не втопив у горілці.Тепер сільський інтелігент, 66-річний Василь Більчик, зовсім не вживає спиртного, натомість творчо працює, видав дев’ять книг: філософська та патріотична поезія, лірика, гуморески, новели, понад 300 пісень. Зізнався, що вже рік пише головний роман свого життя. Таких самобутніх, творчо одержимих людей називають “шукшинськими диваками”, “самородками”, адже саме про них талановито розповідав російський письменник Василь Шукшин.
За першою освітою Більчик музикант. За-кінчив Луцьке педучилище, отримав диплом вчителя музики та співів. Але йому завжди хотілося писати, тому у 1970-му 26-річний Василь став студентом факультету журналістики Львівського університету імені Івана Франка.
Активний і допитливий волинянин цікавився не тільки працями класиків марксизму-ленінізму. На третьому курсі у Василя Більчика кегебісти знайшли самвидавчу працю Івана Дзюби “Інтернаціоналізм чи русифікація?”. Ще й дружив з поетом-дисидентом Грицьком Чубаєм, який приїжджав до нього на Волинь. Цього було достатньо, аби вилетіти з університету.
– У 1973 році моє студентське життя у Львові закінчилося, – згадує пан Василь. – Професор Здоровега, нині покійний, тоді сказав, що мене не відновлять в університеті. Двічі намагався, але не вдалося. КДБ тоді чітко працювало.
Неблагонадійний Більчик більше не міг навчатися на факультеті, де готували ідеологічних бійців комуністичної партії. І поїхав Василь в Тюменську область Росії, працював на лісоповалі, кранівником, пожежником. Здобув багато різних професій. Ще й закінчив Кемеровський інститут культури. Там, в Росії, одружився, в нього п’ятеро дорослих дітей.
На Волинь повернувся після проголошення незалежності України. Звернувся в Маневичах в адміністрацію, і його направили в Красноволю в будинок культури музичним керівником.
– Дали хату в Погулянці, з тих пір тут і живемо, – продовжує наш співрозмовник. – Ще працюю в сусідньому селі Матейки вчителем музики. І пишу вірші, пісні, гуморески, новели, вже рік працюю над романом. Мій девіз: “Ни дня без строчки”. Найкраще пишеться зранку. Взагалі коли є вільна година – до праці, життєвого часу залишилося не надто багато, треба наздоганяти те, що втратив. Коли не пишу, то читаю. Ще французький філософ Дені Дідро сказав: “Людина, яка перестає читати, перестає мислити”. Зараз знову звернувся до світової та української класики. Це робота для душі, щоб мозок не “заіржавів”. Телевізор майже не дивлюся. Це такий хроножер, який забирає час. Передплачую і читаю газети. Але найтяжче – не вистачає спілкування. Ні з ким поділитися.
На наше прохання сільський композитор виконав кілька своїх пісень, які вражають щирістю та патріотизмом, а жартівливі – народним гумором.
Не багато є в Україні сіл, які мають власний гімн, а поліський композитор написав його для красновольської сільської громади.
– Бог дав мені розуму і силу волі зав’язати з п’янкою, – відверто розповідає Василь Більчик. – Я це все вистраждав. Тисячу разів падав і знову піднімався. Якби не покинув пити, то вже нічого не написав би, а давно згинув. Біда багатьох людей, а особливо творчих – в чарці. Алкоголь і творчість не сумісні, згадайте, скільки через це талантів пропало. Сам поїхав до нарколога, а він каже: “Ви не схожі на алкоголіка”. Але я попросив його закодувати мене, бо спиртне заважало творити. Попросив пожиттєво, але медик пояснив: можна тільки на три роки. Вже пройшло 15 літ, як не п’ю, і стільки встиг зробити.
Кость ГАРБАРЧУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО