Збараж розмістився на суцільних підземних переходах

Уже відомо, що Тернопільщина – це край замків і палаців. Деякі з них, можна сказати, вціліли чудом, бо від більшості залишилися напівруїни чи руїни. Збаразький замок – один з тих ренесансного стилю, котрий зберігся у пристойному вигляді. З появою незалежної України чимало таких безцінних історичних пам’яток нарешті дочекалися уваги до себе, а отже, й відродження. А це відкрило очі й дало змогу українцям подивитися на історію й на самих себе зовсім по-іншому.Збараж вперше як місто згадується 1211-го року у Галицько-Волинському літописі – тоді польський князь Ляшек Бялий захотів заволодіти територією Волинських земель (довгий час ці території належали до Волині, тут проходила межа з Галичиною). А перша мурована з каменю фортеця збудована в 1360-х роках на місці ранньослов’янського городища, де зараз село Старий Збараж, коли тут з’явився литовський князь Дмитро Корибут. Вона зазнавала чимало нападів, остаточно татари її зруйнували в 1589 році.
Жодним разом назва міста не походить від князів Збаразьких, вона появилася значно раніше, аніж вони з’явилися на цій землі, взявши собі титул князів Збаразьких. Вперше себе називає так нащадок Федора Несвіцького (походить із Несвіча, що біля Луцька) Василь. Князі Збаразькі проживали у своїй резиденції в місті Кременці. Навчаючись в італійській Падуї у відомого тепер усім Галілео Галілея, князь Христофор Збаразький познайомився з архітектором Вінченцо Скамоцці й замовив у нього у 1612 році план будівництва нового замку, майбутньої княжої резиденції у Збаражі. За його проектом внутрішній дворик мав бути невеликий, зі слабкими фортифікаційними можливостями. Цей проект не пройшов, бо не був надто оборонним, і тому з Голландії запросили іншого архітектора-форсифікатора Андре дель Аква. Він спроектував невеликий палац, по периметру якого з’явилися каземати, зовнішні ескарпові стіни з бійницями. Христофор 1627 року помирає і його справу продовжує старший брат Юрій Збаразький. Палац-замок звели у 1631 році. І ось на бенкеті в честь завершення будівництва, який відбувся у місті Жовква на Львівщині, при дивних обставинах Юрій теж помирає. Ним закінчується рід Збаразьких. Припускають, що до цієї смерті долучилися Вишневецькі, до речі, близькі родичі, які теж походять від князів Корибутів. До них перейшли всі землі і замок Збаразьких.
Ця фортеця з чотирма бастіонами була добре захищена по периметру ровом, ширина якого з тильної сторони сягає 40 метрів і який був наповнений проточною водою. Найбільше відома історія Збаразької фортеці під час визвольної війни Богдана Хмельницького, коли вона сім тижнів перебувала під облогою козацького війська. Як відомо, весь Збараж і фортеця лежать на великій кількості підземних переходів, що сягають глибини від 5 до 15 метрів. Деякі з них мали ширину від 20 до 30 метрів, ними їздили возами.
У цій фортеці у 1703 році зупинялися Іван Мазепа з Петром І, коли їхали на переговори до польського короля. В кінці XVIII століття тут розміщалися польська і французька армії, а у XIX – австрійська. У вересні 1914 року під час Брусиловського прориву “расположилась русская армия”, яка, щоб обігрітися взимку, все, що було дерев’яне, розбирала і палила, навіть дах замку. З 1921 року замок-фортеця відійшла до Польщі. Тут проживали польські офіцери запасу. Згодом були зібрані кошти на її реставрацію, але розпочалася Друга світова війна.
Коли сюди знову повернулися совєти, в підземеллях замку вони зробили катівню, де знищували тих, хто продовжував боронити Україну від цієї червоної чуми. На що-що, а на це нащадки Івана Скаженого – мастаки. Свідченням цьому всі збережені тут “технології” тортур. У 1950-х роках київський архітектор Говденко розробила проект реставрації замку. На той час він був утопічним – совєти жодної копійки не виділяли для збереження історичних пам’яток Західної України. Ці споруди підкреслювали національну міць України, її самобутню історію. На Східній вони виділяли якусь мізерію для палаців, з яких робили клуби для відпочинку. Згодом його пристосували під приміщення для занять спортом. До його відбудови долучився перший секретар райкому партії Олійник, і у 1984 році тут відкрили молодіжний культурно-спортивний комплекс.
І лише у 1994 році створили державний історико-культурний заповідник, який з 2005 року має статус Національного заповідника “Замки Тернопілля”. На карті Тернопільщини – 42 замки. Це те (бодай фрагменти), що залишилося від 150(!) замків, які були на цій території.
 – На першому поверсі має бути велика зелена вітальня, мала жовта вітальня, кармазинова їдальня, блакитна їдальня, скарбниця. На другому – мармуровий хол, рожевий спальний покій, білий спальний покій, дубовий кабінет, бібліотека, дзеркальний зал прийомів, білий бальний зал, золотий зал прийомів, – розповідає Володимир Данилейко, науковий співробітник науково-дослідного відділу. – Замок останнім часом відвідує до 50 тисяч туристів у рік.
Загалом і сам замок, і парк навколо нього, і ті численні експозиції, які тут є, не залишать байдужими жодного відвідувача. Навіть стильний ресторанчик перенесе у ті давні роки. Все, що нині зможемо зберегти, залишиться для майбутніх поколінь, аби вони знали свою справжню історію, а не придуману ні на Сході, ні на Заході.
Ольга ЖАРЧИНСЬКА,
Тернопільська область

• Нравится
•