Білоруси вербують українських контрабандистів?

Прикордоння – особлива зона. Тут життя вирує зовсім інакше. Кажуть: спокус багато. І мова зовсім не про “полуничку”. Не секрет, що саме мешканці прикордоння є затятими контрабандистами. Нарікають: роботи у поліських глибинках катма, а сім’ї годувати треба. Тож зважуються на порушення Закону. Когось ваблять води Західного Бугу – контрабанду серед ночі переправляють на гумових човнах. Когось – густі ліси з таємничими стежками, крізь які і вантажівками, і підводами всякий крам за бугор возять, а звідти умудряються так навіть тракторці переганяти. А дехто по ягоди чи гриби в “закордонний” ліс забреде – і попадеться, як злісний порушник кордону. У кожного свій промисел.Стріляли по ЗІЛах з автомата
Село Оріхове на Ратнівщині. Тут 317 дворів – майже тисяча мешканців. Роботу мають одиниці – працює сільрада, школа, ФАП і клуб. Колись тут був хороший колгосп. Нині у місцевому СВК налічується всього п’ятеро селян. Люди не приховують: живуть із землі та кордону. Бо за межею – Білорусь.
Василь Тарасюк – батько трьох дітей. Розповідає, що закінчив Володимир-Волинський сільськогосподарський технікум. Вдома роботи за спеціальністю молодому чоловікові не знайшлося.
– Працюємо цілою родиною на землі – маємо кілька паїв. Садимо картоплю, моркву, тримаємо всяку живність. Але з сільського господарства нині не розбагатієш. То сонце палить, то вода врожай заливає. Минулорічна повінь наробила багато біди. Нам кинули по півтори тисячі гривень… А згнила ж фактично уся городина! – бідкається чоловік.
Василь зізнається, що такі обставини і підштовхують шукати інших способів заробітку – годувати дітей треба ж за щось. Не виправдовується. Просто пояснює, чому колись став на шлях контрабандиста. Каже, в той час не замислювався, що таке заняття може коштувати йому не лише штрафу чи депортації.
– Минулого року мені й знайомому Саші Сидоруку запропонували підзаробити – перевезти за кордон ЗІЛами якийсь вантаж, – розповідає. – Ми розуміли, що то протизаконно, але ж заплатити обіцяли непогано. Переїхали кордон з Білоруссю нелегально. Близько 23-ї почулися постріли з автоматів – так нас вже “зустрічали” білоруси.
Чоловіки зупинилися. Саша зізнається, що спробував тікати. Але на нього спустили службового собаку.
– Пес пошматував мій одяг і дуже покусав, – пригадує події тієї ночі Олександр Сидорук. – З ран йшла кров, але її ніхто нічим не обробляв. Нас завезли на ПП “Дивин”. Кинули у камеру десь метр на півтора. Вночі мені стало дуже погано – аж втрачав свідомість. Викликали когось з медиків. Той, оглянувши рани, сказав, що мене потрібно везти в лікарню. І поїхав собі. Вже зранку Василь трошки заправ мій закривавлений одяг та промив рани біля їхньої криниці.
Білоруси повезли затриманих українців в Мокрани.
– Там нас дуже били, – продовжує Василь. – Допитував заступник начальника їхньої розвідки. Цікавився, чому перетнули кордон, кому мали передати товар і всяке таке. Ми ж тільки знали, що нас у зазначеному місці на території Білорусі чекатимуть. Хто – не в курсі були. Це нікого не задовольняло. Нам запропонували співпрацю. Вербували, щоб я на своїх стукав! Звісно, відмовився. Через дві доби нас завезли у Кобрин в суд. Дали по 5 літ депортації.
На нову поїздку у Білорусь Василя вже не тягне. А у Саші звідти дружина. Та поки на її батьківщину він – ні ногою. Каже, добре затямив білоруську “науку”. Забути її не дає і рука. Хоч рани від собачих укусів затягнулися, залишивши по собі великі рубці, кінцівка майже не працює. Чоловік не може сам ні косити, ні город виорати.
Спровокували перейти кордон
Ці хлопці з Любешова бояться називатися. Два добрих знайомих – назвемо їх Ігор та Олег – теж потерпіли від білоруських охоронців кордону. Правда, за інших обставин. Ігор розповідає, що того дня був в урочищі неподалік села Дольськ – ставив сітки на рибу на меліоративних каналах, за якими уже Білорусь.
– Було близько 10-ї години вечора, – пригадує. – Я вже збирався повертатися додому, як мене гукнули двоє білорусів (були на мосту, але на своїй території). Біля них стояв “уазик”. “Ходи, допоможеш машину штовхнути, бо не їде”, – попросили. Я сказав, що не піду, бо ж порушу кордон. А мені відповіли, аби нічого не боявся, бо вони самі прикордонники. Тільки я перейшов межу на мосту – мене збили з ніг, наділи мішок на голову і потягнули до свого УАЗа. Там мене добре “обробили”. Щастя, що голову встиг руками закрити. То потім тільки руки і ноги сині були. Хоч щелепа ціла осталася. Не те, що в Олега.
У Пінську в камері попереднього затримання Ігоря допитували. Врешті відправили додому. Правда, забрали два особисті мобільні телефони (потім ще на суд викликали, мовляв, Ігор намагався їх незаконно перенести за кордон) і 22 гривні з кишень. За спровоковане порушення чоловікові присудили штраф, на той час рівноцінний майже 1700 українським гривням. Цікаво, що за усе життя Ігор тільки двічі бував у сусідній країні – колись, ще школярем, оглядав Брестську фортецю, і тепер, коли поспішив попхнути білоруський “уазик”.
Шукали на озері човна…
Мешканці самого Дольська добре знають, що жартувати з білорусами не варто. Слава про свавілля тамтешніх охоронців кордону розлетілася по околиці. Люди скаржаться, що не раз потрапляють у їхнє поле зору. Особливо цікавляться тими, чиї родичі працюють на українському кордоні.
Донедавна на рубежу між нашими державами не було жодних розпізнавальних знаків, адже Білорусь тільки у квітні нинішнього року ратифікувала з Україною договір “Про державний кордон”. Так у “пастку” потрапили Леонід Артисюк та Василь Мисюта. Минулої весни, коли скресла крига на озері Скоринь, вони вирушили плесом шукати човна, який відв’язався.
– Озеро входить до території України, а частина берега належить білорусам, – розповідає Леонід Григорович. – Ми довго шукали свого човна, але ніде його видно не було. Зголодніли і вирішили перекусити. Тільки зійшли на берег, розклалися (фактично біля самої води) – нас затримали. Не били, ні. Але натяками давали зрозуміти, щоб ми на їхню руку робили. Розказували, хто поза пунктом пропуску на Білорусь ходить, що носить…
Чоловіки відмовилися. За порушення кордону отримали попередження – і повернулися додому.
Так, незаконний перетин кордону – злочин. Але, затримуючи порушників, слід вдаватися до законних методів. І передусім пам’ятати, що вони – люди.
Наталія КРАВЧУК,
Волинська область
Фото автора

• Нравится
•