Як брати Байєри стали байкерами
Руслан і Максим Байєри на своїх мотоциклах
Околиця, на яку ми прибули в пошуках братів-байкерів, називається Смолка. Раніше цей район міста був відомий хіба що товарною залізничною станцією, а віднедавна, принаймні в мене склалося враження, стає Меккою для тутешніх мотоциклістів, котрі збираються в гаражі Байєрів, якого брати перетворили у своєрідний клуб-майстерню за інтересами.
Крім господарів, застали там, незважаючи на ранній час, іще кількох молодиків, які чаклували над мотоциклами. Як з’ясувалося пізніше, новоградські байкери проводили останні приготування до байкерського сезону, що мав стартувати за кілька днів. Ну а мотоцикли їхні справді захоплюють, вражаючи оригінальними формами і дизайном. Та найбільше вразило, звичайно, те, що скомпоновані ті двоколісні мотокрасені власноруч Русланом і Максимом – від коліс і до керма. А що зроблені на славу, засвідчив минулого року міжнародний зліт байкерів в Одесі, де вони вибороли перші місця. Був їхній витвір, зроблений на базі японської “Хонди” і прикрашений го-тівською аерографією, на виставці і в Києві.
– Важко повірити, що це мотодиво можна зробити в таких, можна сказати, примітивних умовах, – звертаюся до старшого з братів – Руслана.
– Так, не просто, але коли є бажання й уміння, то можна. До речі, чеські байкери, які завітали в наш гараж, їдучи на екскурсію в Чорнобиль, також дуже здивувалися: “Як? Моторку на колєнє клепали?!” Подіставали відеокамери й ну знімати! Не хотіли ніяк вірити, що колесо можемо самі зробити кустарним способом. А вони ще й поламалися дорогою: труба вихлопна скотчем на одному з їхніх байків була перемотана, то ми її відремонтували за п’ять хвилин.
– І росіяни з клубу “Самогонщики” (Смоленськ) не вірили, що наші мотоцикли саморобні, – додає Максим. – Купили, твердять, і все! “Як же ви їх полірували?” – цікавляться, коли ми їх таки переконали. “Руками! Береш наждачний папір – і три!” “Не може бути! Вам би ці мотоцикли та в Америку! Там би їм ціни не було!”. Ще до кризи ми порахували: щоб скласти такого мотоцикла з нуля, потрібно було 15 тисяч гривень витратити. Тож і ціна відповідно в нього буде немала. Мотоцикл такий – уже, можна сказати, розкіш, і дехто, як почує його вартість, то каже, що ліпше машину купити.
– Стали їздити відносно недавно, бо батько спочатку негативно ставився до мотоциклістів: мовляв, тільки проблеми в них із міліцією. А тепер і сам не лише допомагає, а й підганяє нас… Він токар класний і мене навчив, – каже Руслан.
– Коли старший син машинобудівний технікум закінчував, – згадує батько хлопців Олексій Федорович, котрий також був у гаражі, – то на випуску його класний керівник сказав, ніби жартома, що наші Байєри теж колись свою фірму відкриють. Виходить, слова ті майже пророчими стали.
– Максим здобув у ПТУ спеціальність газозварника, – продовжує Руслан. – Я ж у згаданому технікумі вивчився на електрика, а потім закінчив ще й Київський політехнічний інститут. Раніше ми з братом працювали на заводі антибіотиків, але мотоцикли стали забирати все більше й більше часу, тож завод покинули. Перший мотоцикл зробили в 2005 році, тоді ж і гараж цей побудували. Зимою складаємо, а літом обкатуємо.
– Що побажали б хлопчакам, котрі мріють про такі мотоцикли?
– Великого терпіння. Не рватися відразу сідати на ексклюзивні байки. Ми починали на вітчизняній техніці. І не шкодуємо нині, бо перемацали всі вузли й деталі власними руками, пройшовши таким чином гарну практичну підготовку до техніки зарубіжної. Тоді не потрібно буде з будь-якою поломкою, навіть дрібною, звертатися на станцію техобслуговування.
Микола Шмигін,
Житомирська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
