Найстаріший фермер Волині очолював Гельсінську спілку
Дмитро Себій
Дмитро Себій із села Верба Володимир-Волинського району до сих пір береже протоколи обшуку його оселі працівниками прокуратури і КДБ, акти опису майна. Каже: “Нехай знають люди, як у вісімдесятих роках влада боялася вільної і правдивої думки...” А шукали “документы и рукописные записи с клеветническими измышлениями на советский строй”. Та попри погрози, штрафи та випробування Дмитро Олексович зберіг ясний розум і дотепер є активним. У свої 69 ще й фермерує.«Елітним може бути кнур, але не політик...»
Їх по-вуличному прозивають “ковальови”. І не дивно, адже Дмитро Олексович не один рік працював ковалем. З технікою він на ти. От і вдома у майстерні старі тракторці складені його руками буквально з металобрухту.
– Коли грабували країну і благословляли підприємства під ніж, нехай би допустили до цього так званого “металолому” селян... Зараз би вони мали чим хазяйнувати. Але де там – не дали. Люд в багатьох селах коником оре замість тракторів, – роздумує фермер. – А тепер ще й на землю зазіхають, роблячи із села велике ледащо, створюючи всі умови, щоб люди розучилися і мислити, і працювати. Мене взагалі дивує, коли політики-мільйонери себе називають елітою. Елітним може бути зерно, кнур... А це яка еліта? За ніч розбагатіли, розкрадаючи державні бюджети ваучерним шляхом – і вже вони цабе. А ті, що зараз до влади дорвались... Достеменно ж не знають (і навіть демократи), яким шляхом має розвиватися країна. Якось говорив з одним демократом, а він мені каже, що це ж добре, що є великі землевласники. А я відповідаю: “Як же жити дрібним господарникам, сім’ям, як їм заробляти на шмат хліба? Бо ті, хто працює на землі, хазяйнують далеко не в однакових умовах...”
От і Дмитро Себій хоче із фермерів в одноосібники перейти, бо, каже, так легше буде. Його 30 гектарів землі вже засіяно. У стайнях – кілька корів, телятка, бички, до десятка свиней. Має 16 вуликів. І все це доглядає Дмитро Олексович разом зі своєю дружиною Надією Григорівною. В минулому вона була завклубом, створила самодіяльний театр в селі, каже, що поставили не одну п’єсу за творами українських класиків. А от коли на пенсію пішла, взялася за господарювання. І тепер вправно вирулює будь-яким колісним трактором. Чоловік жартома каже, що її хлібом не годуй, а дай попрацювати.
Хоча, такий і він – Дмитро Себій. Працелюбний, щирий і великий патріот. У вісімдесятих роках, познайомившись з В’ячеславом Чорноволом, Левком Лук’яненком, очолив на Волині Гельсінську Спілку. Звичайно, така громадянська позиція йому не минулася дарма. Влада не раз присилала в його оселю представників прокуратури та КДБ. У хаті шукали літературу, яка “ганьбить радянський лад”. А коли сільські активісти протестували на мітингу проти спорудження складу отрутохімікатів, Дмитра Олексовича через суд оштрафували на 500 карбованців. На той час то були великі гроші. Діставалося через переконання чоловіка і його дружині Надії Григорівні.
– А щодо Ющенка, – продовжує Дмитро Себій, – то вважаю, що він навіть не пасічник. Бо якби був ним, то знав би, що в бджолиному суспільстві матка підкоряється громаді. В нашій країні на громаду плюють. І добре, що нині Янукович свої справи робить так, ніби танком пре, витираючи ноги об Конституцію. Можливо, це й пробудить суспільство.
О четвертій ранку читає книги і пише щоденник
...В оселі волинського патріота гарна домашня бібліотека, на стіні портрети Чорновола, загиблого сина, який пройшов Афганістан, але втратив життя в ДТП, як і його дружина – двома роками раніше. Випадковість це чи ні? Дехто з людей припускає, що аварія на дорозі з сином була підлаштована, щоб залякати Себія. Однак Дмитро Олексович про це не говорить, стійко приймає випробування долі. Коли є вільна хвилина, читає. Якщо не спиться, навіть о четвертій ранку може взятися за книгу чи за щоденник, де записує свої міркування. Має добру пам’ять, цитує Шевченка, Франка і каже, що мало багато читати, треба вміти думати й аналізувати. Тому й не дивно, що до нього, як до голови ради ста-рійшин, до його мудрого слова, авторитетної думки прислухається і часто звертається Микола Собуцький, голова асоціації фермерів Волині. Адже Дмитро Себій – один із найстаріших фермерів нашого краю. Микола Тихонович каже, що така людина давно вже заслужила, щоб її удостоїли державної нагороди – ордена Ярослава Мудрого.
Сам же Дмитро Олексович за щоденними клопотами про нагороди не говорить. Він працює. Наприклад, із задоволенням показав подвір’я новозбудованої оселі для сина, який мешкає у Вербі через дорогу від батька. Дуже тішиться, що заклав біля хати гарний садочок.
– Планую за літо власноруч скласти хату й для доньки. Деревину вже закупив. Станки для її обробки маю. Аби здоров’я, – показуючи свої володіння, промовляє фермер. – Хоч тяжко вже в такому віці працювати. Але знаєте, ще тяжче не робити... Коли багато свят, то аж нуджуся без діла...
Марія ДУБУК,
Волинська область
Фото автора
ДЛЯ ДОВІДКИ:
Українська Гельсінська Спілка (УГС) – громадсько-політична і правозахисна організація. Її створення було проголошене 1988 року на 50-тисячному мітингу у Львові. Вона постала як федеративне об’єднання самоврядних правозахисних груп і організацій в областях, районах, містах України та за її межами. На відміну від Української Гельсінської групи (створена 1976 року), яка була колом готових до самопожертви правозахисників, Українська Гельсінська Спілка, що виникла на базі УГГ, стала першою в Радянській Україні масовою опозиційною організацією, яка слугувала громадянській активізації.
| Comments: |
