Торти волинської кондитерки замовляють аж в Італію

Якби Ірині Шевчук колись сказали, що вона стане неперевершеним майстром з приготування тортів, то мо’ й не повірила б цьому. Хоча й любила поратися на кухні, проте не думала, що кондитерство перейде мало не у професію. Дивлячись на її “шедеври”, розумієш, що над ними працювала не просто хороша господиня, а ще й творча душа.Життя Ірини не назвеш простим, бо доля послала важке випробування – їй довелося багато років доглядати дуже хвору дитину. Та вона ніколи не нарікала, а, як кажуть, достойно несла цей материнський хрест. На щастя, чоловік, з яким прожили більше 25 років душа в душу, завжди підтримує і допомагає. Зрозуміло, що там, де злагода, порозуміння й любов, будь-які труднощі долаються легше.
– Так сталося, що у 90-х роках Юра мав роботу, але більше півроку не отримував зарплату, – розповідає Ірина про те, як вона розпочинала свою справу. – Пенсії, яку платили на хвору дитину, не вистачало навіть синові на ліки. А ще була маленька Алінка.
Тоді й подумала, чим могла б зайнятися, аби заробити якусь копійку, і зрозуміла, що реально можу лише пекти торти. Цей “бізнес” саме тоді розпочинався, пригадуєте, біля магазину “Ювілейний” багато жінок торгували кондитерськими виробами і напівфабрикатами. Ввечері пекла, зранку перемазувала і йшла на базар на години дві-три, поки мама за дітьми дивилася. Пізніше і чоловік їх продавав. І тут Юра запропонував зробити просту візитівку й давати покупцям: сподобається – ще замовлять, не сподобається – скажуть чому. І це була, так би мовити, гарантія, що ти не якийсь “проходимець”, а за свій товар відповідаєш. На ринок, як на роботу, ми ходили трохи більше двох років. Згодом люди й справді почали замовляти рулети, торти. І тепер у мене уже є постійні клієнти, не треба ходити на базар.
– Мені кондитерська справа подобалася завжди, – продовжує Іра. – Ще коли з батьками жила і на нашій вулиці весілля справляли, завжди допомагала з випічкою, і мамі перед святом теж. Моя бабуся також любила цим займатися, тож, певно, тяга до кулінарії передалася у спадок.
– Іра готує з любов’ю і задоволенням, – додає чоловік, – воно тоді усе дуже смачне.
Роботи від замовників Ірині вистачає завжди. Особливо напружені дні перед святами, тоді навіть чоловік вечорами допомагає цукор змолоти, крем збити, горіхів надрібнити.
– Якось перед Пасхою вирішила зовсім не брати замовлень, щоб нормально приготуватися до свята, – продовжує Іра. – І Юрі наказала, щоб теж не брав, бо й через нього замовляють. Та як почали дзвонити і просити, головне, усі такі люди, що нікому не можна відмовити. Вже Пасха заходить, а мені і їсти зготувати, і прибрати, і ще стільки тортів пекти. Цілу ніч не спала, але зробила усе. Випікання тортів – це нелегка справа, по правді, уже руки болять. Мені пропонували роботу кондитером, але не погодилась. Хтозна-як там склалося б, а працюючи, втрачу клієнтів, бо не встигатиму виконувати усі замовлення. А так завжди якусь копійку маю.
Торти в Ірини замовляють не лише у Луцьку, їх возять й до Києва, навіть у Польщу та Італію. Є клієнти, яким їх випікає вже більше десяти років, а головне, що дехто просить один і той самий – “Мадярський”. А декотрі господині хочуть, аби виглядав простіше, щоб сказати, що, мовляв, сама спекла. Приготувати торт – одне, а оформити – це ще й треба мати мистецькі задатки. Ірині торти – художні шедеври. Один кращий від іншого! А яка смакота – не передати!
При зустрічі Іра пригостила ще й смачним печивом, як вона сказала, “дуже простеньким”. Цей рецепт “простенького” печива попросила для наших читачок.
Беремо 4 склянки борошна і 2 пачки маргарину, який тремо на тертку, а потім перетираємо виделкою і руками. Додаємо 2 жовтки, склянку сметани й замішуємо тісто. Ділимо його на 4 частини і ставимо на холод (найменше на 30 хвилин, а можна й на ніч). Розкачуємо, складаємо конвертиком і ріжемо спеціальним ножем-коліщатком на квадратики, ромбики. Вмочаємо у підбитий білок, а тоді у цукор, перемішаний з ваніліном. Випікаємо 20-25 хвилин (видно, як піднімуться). З чаєм і кавою дуже смачно!
Ольга ЖАРЧИНСЬКА, м. Луцьк

• Нравится
•