Тракторист з художньою душею
Володимир ІЩУК з буденних речей робить красу
Повз це невеличке обійстя у селі Кобче Рожищенського району, що на Волині, неможливо пройти без захоплення. Тут до тебе посміхаються музики-Буратіно, наввипередки “женуть” гонщики на мініатюрних автомобілях. Десь за ними поспішає лебідь-чумак, сунучи свого воза з дорогоцінним крамом. Збоку вигулькує з нірки зайчик, біля кринички на гілці спостерігає за усіма білочка… А під самісінькою загорожею притулилися до пеньочка опеньки. Не відразу й втямиш, що несправжні, – хоч за кошиком біжи! Цю казку біля батьківської хати створив Володимир Іщук.
Художня струна у чоловіка прокинулася два роки тому. Зізнається, що ніяких спеціальних “інститутів” він не закінчував. Усе, що вміє, то, мабуть, дар Божий. Бо ні тато, ні дід не був ані теслею, ані столяром, ані малярем. Він сам за професією тракторист. Робота, каже, зовсім не творча. Нині працює в Луцьку у приватному підприємстві “Житлобуд-1”.
І хоч має сім’я Іщуків своє помешкання в обласному центрі, Володимира все частіше кличе до себе село. Старенька батьківська хата, де давно не пахнуть мамині пироги… Ні неньки нема, ні тата. Колись під вікнами різнобарв’ям квітувало усіляке зело. Поступово клумби заросли травою. І від того на душі синові стало дуже гірко. Він взявся по-своєму прикрашати подвір’я. Так під вікнами сільської хатини ожила казка.
– Найперше змайстрував млина і воза, – пригадує Володимир Матвійович. – Сусіди дивувалися, як це умудрився таку мініатюрну підводу зробити, щоб ще і їздила. А я ж маю великого воза. То добре роздивився, що там і як, і у зменшеному вигляді змайстрував. Тоді захотілося чоловічка на пеньочку посадити. Вийшло. У руки йому гітару вклав. Пізніше вирішив виготовити модельки автомобілів, тракторця. У вашій газеті колись видивився, як зі старого ската лебедя можна вирізати. Ось і він “ожив” у нас під вікнами. Тепер мрію лелеку на гнізді “посадити”.
За кордоном у Володимира Іщука відбою б не було від замовлень оздобити подібним чином обійстя біля приватних будинків, котеджів, ресторанчиків… Скажімо, у Польщі чи Німеччині. Там це дуже модно. Та майстер не думає про закордонні заробітки. Каже, у селі й так його добре знають. Кому табуретки на кухню потрібні, комусь бесідка надвір. За гарно облаштовану зупинку дякують, і за полички під іконами у церкві. Не вважає, що робить щось надзвичайне. Просто у кожну річ вкладає душу.
Наталія КРАВЧУК, Волинська область
Фото автора