Грабіжники-вбивці

Яка хата – такий тин, який батько – такий син. Народна мудрість марно прислів’їв і приказок не складає. Цьому ще одне підтвердження, на жаль, у вигляді кривавої кримінальної історії, що потрясла вразливі серця жителів одного з поліських сіл.Варчуки мешкали на околиці міста, в халупці, котра хіба що на хлів була придатна. Але для способу життя, який вели, влаштовувала і така оселя. Була в них ще недавно непогана квартира майже в центрі, та продали, щоб якось виплутатися з боргів. На те, що залишилося від вирученої суми, і придбали ту халупку.
Старий Варчук замолоду пиячив, лупцював дружину, побив жорстоко її і перед самими пологами. Жінку завезли непритомною до лікарні, вона родила хлопчика, а сама померла від внутрішньої кровотечі.
Забіяці тоді пощастило – зумів якось від тюрми відкараскатися. Та не надовго: під час бійки штрикнув ножем свого товариша, з котрим не поділили пляшки чи ще з якоїсь дурної голови. Варчука посадили, а його сина взяла до себе сестра покійниці-дружини, котра мешкала в селі.
Відбувши строк на зоні, повернувся додому непитущим. Зате призвичаївся до наркотиків. Трохи “відтягнувшись” на волі, поїхав до своячки по сина. Не хотіла тітка віддавати небожа такому ненадійному батьку, але той пригрозив їй розправою, тож мусила скоритися.
Хлопчик зростав практично на вулиці. Старий згадував про нього, коли надходила пора добувати макову соломку. З дитиною заготовляти сировину для наркоти було безпечніше: виїжджав з ним у передмістя й примушував малого робити набіги на макові посіви.
Зрозуміло, таке виховання незабаром принесло свої очікувані плоди: ще підлітком Варчук-молодший “сів на голку”. Коли не було де дістати дози, крав у батька, пронюхавши, де той ховає запаси макової “дурі”.
Спільне захоплення дуже швидко зблизило батька з сином: разом кололися, разом кайф ловили. Словом, жили від дози до дози.
Коли вже нічого було продавати з домашнього майна, вирішили роздобути грошей традиційним для злочинців способом – десь украсти.
Варчук-молодший запропонував “грабонути” магазин у селі, де мешкала тітка.
– Вона в ньому працювала продавцем, – обґрунтував ідею батькові. – Я там часто бував, знаю всі входи й виходи.
Старий погодився. Дісталися в село приміським поїздом – “зайцями”, бо в кишенях обох жодної копійки, зате мали ще по одній, останній дозі “ширки” (наркотичний засіб, виготовлений із макової соломки).
До ночі сиділи в лісі, там і вкололися, а коли стемніло, прийшли до магазину. Старий почав різати пилочкою для металу дужку замка на дверях, а молодий, розбивши скло у вікні, спробував розігнути металеві прути решітки.
– Батьку, – прошепотів раптом. – Тут скрізь сигналізація! Вшиваймося звідси!
Притьма кинулися назад у ліс. Сиділи, перелаюючись, там до ранку. Вже тюпали в бік станції, аж у сина знову народилася ідея:
– Давай до тітки зазирнемо! Може, в неї гроші є…
Тітка зустріла родичів гостинно: зладнала сніданок ще й пляшку горілки на стіл поставила.
– Ми не п’ємо, – пояснив похмуро дівер (у нього починалася якраз ломка). – Зав’язали давно.
– А навіщо в село приїхали? – поцікавилася своячка.
– Хочемо тут роботу знайти.
– Нате вам, – винесла речі покійного чоловіка. – Переодягніться – то хоч на людей схожими станете!
Небожа це раптом розгнівало:
– Що ти нам старі лахи сунеш! – закричав. – Гроші давай!
– Де ж у мене, пенсіонерки, гроші візьмуться? Йдіть геть із хати!
Та тільки жінка це вимовила, як старий ударом кулака в голову збив її з ніг.
– Панчоху з грошима де сховала? – просичав над нею, діставши з рюкзака ломика, яким збиралися виважувати двері магазину. – Кажи, якщо жити хочеш!
– Я завжди знала, що ти скотина! – простогнала. – Сестру погубив, сина її зіпсував… Посаджу в тюрму – не вийдеш ніколи…
Ці слова зовсім розлютили наркомана, і він розкраяв ломиком своячці черепа.
– Навіщо ти її вбив? – обурився син. – Як тепер гроші знайдемо?
Почали нишпорити по хаті, але знайшли всього двадцять гривень з копійками. Не розжились надто і на цінні речі: не було їх у пенсіонерки, за винятком одягу, котрий бабця придбала на похорон. Аби не йти з порожніми руками, познімали з ліжка постіль, ковдри, забрали з кухні й комори всі продукти, пов’язали все те добро в клунки, розвели посеред хати вогонь і подалися на станцію. По дорозі підозрілих типів із клунками на спинах і перестріла оперативна група міліції, що прибула вночі на виклик у зв’язку зі спробою проникнення в сільмаг – сигналізація тоді спрацювала чітко...
Ігор Славич,
Житомирська область

• Нравится
•