1005-річна Степань козирнула

Степань – дивовижне поселення в Україні з точки зору самобутності талантів як у минулому, так і в нинішньому часі. Яких тільки у цьому селищі наразі немає майстрів – бондарі, теслі, ткалі, вишивальниці, різьбярі, лялькарі, медовари, скрипалі, навіть творці скрипок. Витвори цих майстрів нині зійшлися “під один дах” – у Рівненському обласному краєзнавчому музеї, де відбулася акція “Мистецтво одного села”.Коли говорять про Степань як про селище, степанці інколи обурюються, вважаючи найбільш підхожою назву “містечко”. Мовляв, колись вона була справжнім княжим містом, а її сивочолій історії можуть позаздрити навіть деякі теперішні столичні міста. З цього приводу цікавим є представлення Степані на вищезгаданій виставці – що поселенню уже щонайменше 1005 років, а не 718, як вважалося раніше. Річ у тім, що недавно рівненський краєзнавець та письменник, уродженець Степані Валерій Войтович з’ясував, що архівний запис про неї, як про центр удільного князівства в Іпатіївському літописі – не перший. Йому передували згадки про Степань на початку ХІ століття у білоруських історичних джерелах, про що автор виклав у своїх книзі “Степань моя мила”. Цю книгу, до речі, презентовано напередодні цьогорічного Великодня, і вона своїм історичним екскурсом спонукала мешканців до того, щоб невдовзі відзначити “пропущене” тисячоліття Степані. Водночас своєрідною генеральною репетицією до згаданого тисячоліття стала мистецька виставка.
Відкриваючи її, заступник голови Рівненської обласної державної адміністрації Олексій Губанов, зокрема, зазначив, що подвійно вражений мистецькою палітрою степанців – адже вони не просто зберегли древній колорит поселення, але й активно пропагують його у сучасному вимірі.
Зокрема, зразки такої пропаганди учасники та гості виставки змогли побачити на чисельних майстер-класах. Так, 80-річна Марія Капець на своєму ткацькому верстаті, який передавався у спадок від покоління до покоління, представила один зі стародавніх способів виготовлення поліських рушників.
Натомість майстриня Катерина Мойсеєць зібрала довкола себе гурт людей, які зацікавилися творенням у колишньому стилі весільних вінків. “Це ремесло передалося мені від мами, – каже майстриня, – їй вже 96-й рік, і вона каже, що, скільки себе пам’ятає, у родині займалися вінками. Виготовляли їх найпростішим методом – складали папір, вмочували в парафін, ось так квітка до квітки – і виходив гарний витвір. Причому, цей товар був ходовим, бо кожна дівчина, виходячи заміж, одягала такі віночки. Зараз ця традиція також поволі відроджується. Бачу по своїх виробах – дівчата їх все більше і більше замовляють”.
Цікавинку на виставці викликали також степанські камізельки, звані тут козатинами. Майстриня Тетяна Савочка шиє та оздоблює їх бісером. Ремесло перейняла по спадковості – від мами, а наразі за виготовлення камізельок взялися також діти степанської майстрині.
Загалом на виставці представлено понад сотню унікальних виробів, з-посеред яких варто згадати також великодні яйця-шкрябанки, аналогів яким немає у Європі; вулик-довбанку, якому понад сто років; картини із бісеру. Гарно доповнили виставкову програму виступи дитячого драматичного колективу та народного аматорського ансамблю народної пісні “Добриця” будинку культури селища; екскурсія біля стендів з історії та сьогодення рідного краю, а також ярмарка з частуванням традиційними місцевими стравами.
Степань за час свого існування бачила і виплекала багатьох відомих особистостей. Зокрема, наприкінці XIX століття тут жив відомий російський письменник Олександр Купрін, котрий описав побут тутешніх поліщуків у повісті “Олеся”. Оригінальний побут ніби зійшов у сьогодення зі сторінок відомого твору. Зійшов, аби заявити про традиції, збережені та примножені.
Сергій Новак,
Рівненська область

• Нравится
•