Як тільки я побачила у газеті рубрику “Розкажи про свою любов”, одразу вирішила написати. Давно хотіла вилити душу, поділитись своїми почуттями.
Перше кохання прийшло до мене, коли мені було 17. Сусідка виходила заміж. І ось до нас у кімнату зайшов старший сват з хлопцями “купляти” наречену. Тільки-но я глянула на нього, як у мене запаморочилося у голові, під ногами попливла підлога. Я була неймовірно щаслива, коли він запросив мене на танець. Домовилися зустрітися з Романом через два тижні у Луцьку, де я навчалась. Господи, як я чекала того дня! Довго виглядала свого Романа у призначеному місці. Та його не було… Вдруге ми зустрілися через декілька місяців. Він прийшов до мого дому. Ми довго гуляли містом, розмовляли, а потім було кохання, пристрасне і солодке. Мені здавалося, що тепер він мій і тільки мій. Зустрічалися рідко (він був з іншого району). Я з нетерпінням чекала кожного побачення. А у нього були зовсім інші почуття до мене. Та я, засліплена коханням, цього не помічала. Потім він надовго зник. Виявилося, що його забрали в армію. Боже, як я тоді плакала! А він мені про це навіть не повідомив. Через два роки Роман приїхав до мене. Я не могла йому відмовити, бо все ще кохала. Чомусь не розуміла, що він мене не кохає, і вірила кожному його слову. Потім він знову зник. Від подруги я дізналася, що він одружується. З часом я стала його забувати, зустріла іншого і вийшла заміж. У мене народилося двоє діток.
Одного дня, коли мій старший синочок уже ходив у перший клас, біля своїх воріт я побачила Романа. Він просив мене про зустріч. Я відмовлялась, але у призначений день все-таки прийшла. Правду кажуть, що перше кохання не забувається. Я теж не могла забути. В ту мить зустрічі перестав існувати весь світ. Були лише я і мій Роман. Так вперше я зрадила своєму чоловікові. Через деякий час Роман знову приїхав. Говорив, що любить мене і шкодує, що не я стала його дружиною. Просив стати його коханкою. Я відмовила йому, боячись втратити свою сім’ю. Він поїхав і більше не з’являється ось уже п’ять років. Але я часто про нього думаю, згадую усі зустрічі. З одного боку я ще й досі прагну зустрічі з ним, а з іншого – боюся зруйнувати те, що маю. Та і у нього тепер своя сім’я, діти. Роки швидко пролетіли. Тоді нам було по 17, а тепер уже більше 30. У кожного з нас своя життєва дорога.
Можливо, він прочитає моє одкровення і зрозуміє, що саме про нього я пишу і часто згадую. Буду дуже рада, коли й він згадає наші зустрічі, усю мою любов, яку я віддавала йому – своєму першому коханню.
З повагою Тетяна, м. Горохів
Comments: |