Чому забрудненість буряків з кожним роком зростає
Михайло КУЛИНИЧ
Навіть Міністерство аграрної політики України цьогоріч прогнозує виробництво 16-17 млн тонн коренеплодів, засіявши солодкою культурою 450 тисяч гектарів (2009 року в Україні бурякові площі становили 330 тис. га). А відтак і було вироблено всього 1,267 млн тонн цукру при потребі два млн тонн. А щоб заохотити селян вирощувати буряки, Мінагрополітики виступає за впровадження дотацій селянам на їхні посіви в розмірі 1000 гривень за гектар. Планується надавати допомогу у два етапи – по 500 гривень перед сівбою й перед здачею на переробку. Хоча, як буде насправді – невідомо. Адже в нашій державі багато що планується, але чи виконується?
– Найбільш сприятливий рік у вирощуванні цукрових буряків, як для сільгоспвиробників, так і для селян, був 2004-ий, коли замовляли скільки сіяти, коли виділялось насіння, міндобрива – одним словом, працюй! Була зацікавлена і держава, і переробники, щоб мати свій цукор. На сьогодні – зась! Чогось втішного сказати не можна. Тут аби не заважали працювати, – розповідає про своє господарювання один із співзасновників ТзОВ “Боб’ятин” Сокальського району Львівської області Михайло Кулинич. – Минулого року ми не сіяли буряків, бо невигідно було, адже це затратна справа. А от цього року знову надумали засіяти 74 гектари цією культурою. Ми заклали на рослинництво по мінімуму. Хоча цього року виробнича картина значно краща. Цукрову галузь сьогодні треба зберегти і підтримувати всіма силами, бо якщо її загубити, як льонарство, картоплярство, то доживемося до того, що в цукрові не буде цукру, так як в маслі вже нема масла, в сметані – сметани, в ковбасі – м’яса. Це ж ганьба для держави. Не можна ж тільки все закупляти. Молоко з Білорусі, картоплю з Єгипту...
– Чи налаштовані сьогодні селяни сіяти цукрових буряків більше?
– Звичайно. Бо люди масово скуповують насіння. Якби ще заводи йшли назустріч сільгоспвиробникам.
– А з яким заводом ви працюєте?
– До речі, з волинським – Горохівським цукрозаводом. Запитаєте чому, адже неподалік від нашого товариства є свій, львівський? Скажу відверто – шукаємо, де кращі умови. У Горохові нам запропонували 74 кілограми з тонни коренеплодів при цукристості 16 відсотків. Нас такі умови влаштовують. Хоча нині й заводи нарікають на проблеми. Адже ви тільки подивіться, скільки їх знищили в Україні? Десятки! Особливо постраждали малі переробні підприємства, які просто порізали на метал. Водночас крупніші беруть землю і самі сіють буряк, позбавляючи дрібних господарників щось заробити. Думаю, що в процес розвитку цукрової галузі повинна втрутитись держава. Адже це ненормально, коли в країні немає незалежних лабораторій, коли ціни диктує переробник. На жаль, склалася парадоксальна ситуація: і цукрові заводи, і елеватори, і хлібокомбінати в односторонньому порядку приймають продукцію так, як їм захочеться. І виходить, що везеш буряків 20 тонн – тонну 800 кілограмів списують на землю. Здаєш 10 тисяч тонн коренеплодів – тобі записують, що привіз з ними дві тисячі тонн землі... Та якби стільки землі було біля коренів, то б ті заводи вже засипали б піском... Це ж абсурд. Причому якщо забрудненість за радянських часів становила від семи процентів, то тепер, при незалежності, коли кращі технології обробітку, збору продукції, – 10, 11, 12 відсотків, і кожного року відсоток забрудненості зростає. Ідентична картина – по вологості зерна, по якості молока... Тобто немає незалежних лабораторій. І сільгоспвиробник залежить від переробника, як він оцінить його продукцію. Хіба таке має в державі бути?
Тому керівник переконаний, що самі виробники продукції мають об’єднуватися в асоціації. Як по виробництву молока, так і по м’ясу, цукру. І захищати свої інтереси. А поки що, окрім буряків, у “Боб’ятині” мають намір сіяти й інші культури. Бо, якщо “прогорять” на одному, то, можливо, поталанить в іншому. Хоча, чи повинно так бути в цивілізованому світі?
Марія ДУБУК,
Львівська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
